Попрощатися зі спочилим настоятелем і віддати останню шану прибули ієрархи та духовенство інших єпархій, очільники Тернополя та області, парафіяни. Поховали священика на території Свято-Троїцького духовного центру.
Анатолій Зінкевич народився 26 вересня 1953 року в селі Лосятин Кременецького району. Навчався у Кременецькому сільськогосподарському технікумі, Київському інституті народного господарства. Закінчив Ленінградську духовну семінарію та Московську духовну академію. 16 років провів у Почаївській Лаврі, потім був настоятелем парафій на Лановеччині та в Тернополі.
Отець Анатолій був не лише добрим пастором. Він був справжнім борцем за духовну та політичну незалежність України, символом відродження і розбудови Українського православ’я, незалежного від Москви.
Сан священика обрав і брат отця Анатолія – митрополит Луцький Михаїл. Він був молодший на 14 років, свого часу теж сприяв у розбудові УПЦ КП в області.
В інтерв’ю отець Анатолій зізнавався, що встигав робити так багато, адже мав надійний тил – сім’ю. Його завжди підтримувала дружина Наталя, п’ятеро синів і дочка. Троє синів отця Анатолія теж вирішили продовжувати шлях батька і обрали священичий сан. Симеон сьогодні – єпископ Дніпровський і Криворізький, ієромонах Ісаакій також служить у Дніпрі. Священик Миколай був поруч з батьком у Тернополі.
Настоятель розповідав, що старші діти мешкають окремо, але часто приїжджали в гості відвідати батьків. І обов’язково збиралися всі разом на Великдень.
Як стало відомо після смерті священика, він продовжував учитися – два останні роки був магістрантом історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.
У закладі розповіли, що через хворобу отець Анатолій не зміг власноруч отримати заслужений диплом з відзнакою, якого так прагнув. У день вручення перебував в лікарні, а наступного дня помер…
Отця Анатолія знали як мудрого наставника. Енергійний і позитивний, він випромінював віру та вселяв надію у багатьох людей. Для кожного знаходив слова розуміння і підтримки. Колектив газети «Наш ДЕНЬ» також щиро сумує з приводу передчасної смерті отця Анатолія і приєднується до всіх співчуттів його рідним і близьким.
Нехай там, у Вічності, буде легко і світло Вашій душі, всечесний отче.
Фото з відкритих джерел.
І залишився тільки спомин
Гірка звістка про непоправну втрату сколихнула Тернопільщину: 13 лютого, на шістдесят шостому році життя пішов від нас у засвіти настоятель Свято-Троїцького духовного центру – люблячий батько, досвідчений священик, справжній патріот-українець отець Анатолій Зінкевич.
Невблаганна смерть забрала вірного сина Православної Церкви України, який все життя з честю виконував місію духовної опіки, славлячи Бога, сіючи в людські душі світле, вічне – добрі зерна Божої любові.
З великим смутком ми сприйняли смерть дорогої для нас людини, адже настоятель Свято-Троїцького духовного центру о. Анатолій Зінкевич був достойним і ревним священиком, добрим, щирим порадником і духовним батьком для всіх нас. І хоч доля не стелила перед ним широких доріг, о. Анатолій відкидав життєві негаразди, долав труднощі і невтомно трудився, щоб разом зі своїми учнями-братами сходинка за сходинкою підніматися на священичий олімп. Він по-особливому любив життя, трепетно цінував час, не марнував жодної хвилини. Завдяки несхитній наполегливості та любові до людей, виховав не одне покоління вірян, допоміг розв’язати тисячі проблем, навчив вирішувати життєві питання через молитву до Господа…
І враз його не стало. Якось раптово зупинилося любляче серце, обірвалася невиведена до кінця формула життя вічного та праведного… Не вистачає слів, щоб передати смуток, який чорним крилом торкнувся не лише рідних і близьких, а й усіх тих, кого знав, поважав, цінував. Полум’я болю обпікає душу від думки, що вже ніколи о. Анатолій не помолиться за нас, не випросить в Господа захисту і опіки для друзів. Не почуємо його мудрої поради, не відчуємо надійної підтримки, не побачимо відкритого погляду й щирої усмішки. Нестерпний біль і невимовна туга не покидає усіх, хто знав настоятеля.
Краються від болю наші серця. Глибокою є непоправна втрата.
Хай Милосердний Господь упокоїть душу покійного отця Анатолія, вірного трудівника у Своєму винограднику, в оселях праведних. Нехай земля буде йому пухом, а спогади про нього назавжди залишаться в наших серцях.
Вічна йому пам’ять.
Зі щирою скорботою і світлою пам’яттю…
О. Караванський, А. Крисоватий, В. Коломийчук, Я. Карпик, І. Курницький, М. Лазар, В. Лило, І. Попадинець, В. Щиренко, І. Юхимець, П. Ясній.
