Люблю село. Зустріч з ним завжди неповторна, з післясмаком приємних спогадів і емоцій. Саме такі враження до сьогодні гріють душу після відвідин школи у Дзвинячі Збаразького району, куди на відкриття меморіальної дошки українському поету, лауреату Шевченківської премії, довголітньому в’язню ГУЛАГу, уродженцю цього села Івану Гнатюку, їздили представники Тернопільського письменництва. Село, загублене серед мальовничої природи, далеко від центральної дороги, багате світлими людьми і творчими учнями. Прекрасні вироби з дерева у формі звірят, чудові малюнки учнів, світлиця Івана Гнатюка, є унікальними візитками школи села Дзвиняча.
Після церемонії відкриття і посвячення меморіальної таблиці відбулася мистецько-літературна імпреза. Звучали спогади про славного земляка директорки школи Галини Іванчук, педагога-організатора Інни Дзюби, учительок Ольги Рудої та Галини Клепач, в.о. сільського голови Алли Волянюк. А також завідувача кафедри української філології та суспільних дисциплін Кременецької обласної гуманітарно-педагогічної академії Олега Василишина, письменників Олександра Смика – очільника обласної організації НСПУ, Зиновія Кіпибіди, директора Вишнівецького замку Миколи Кибалюка… )
Письменниця Марія Назар ознайомила присутніх з епістолярною спадщиною, яку зберігає у своєму домашньому архіві. Коли вона працювала вчителькою в школі, то разом з учнями листувалась з поетом.
На жаль, у шкільній світлиці Івана Гнатюка небагато експонатів. У Дзвинячій не збереглося навіть хати, де мешкала родина. Страшна сталінська репресивна машина знищила все. Лише в останні роки українські художньо-літературні журнали стали щедро друкувати вірші Івана Гнатюка, писані в колимських концтаборах. У 1990 році вони видані окремою книжкою — «Нове літочислення». Ім’я Івана Гнатюка присвоїли і Дзвинячанській школі, тож житиме поет відтепер у пам’яті односельців і юних поколінь.
…Того дня у світлиці звучали пісні на слова Івана Гнатюка, вірші поета про рідне село, твори учнів. Приємні миті спілкування з педагогами додають впевненості, що незалежно від кількості учнів, школа є духовним осередком села, його енергетичним центром, окрасою і надією на життєдайність. І закриття шкіл у невеликих селах збіднить їх, обезкровить, прискорить занепад. А так хочеться, щоб наші села і майбутні таланти, які тут зростають, впевнено дивилися у завтрашній день.
Пам’яті померлих поетів
Засіявши земну духовну ниву,
Пішли світити зорями з небес.
Досіять зерна маємо дбайливо,
Щоб славою наш рідний край воскрес.
Щоб сходи стали молоді і дужі,
Та забуяли силою й добром,
Зростали діти й внуки небайдужі,
Зігріті серцем й сонячним теплом.
Досіймо те, чого їм не вдалося,
Додаймо ще душевного вогню,
Щоб рідне слово піснею лилося,
І втілювалось в мрію осяйну.
