– Та де ж це він, де?
Неля не знаходила собі місця, раз у раз глипаючи на два мобільних телефони, свій та чоловіків, які мовчки лежали на журнальному столику. Олег сьогодні забув мобільник вдома, і Неля пів суботнього дня не знаходила собі місця. Зазвичай, вона уже б кілька разів зателефонувала чоловікові на роботу, запитавши, як у нього справи, як здоров’я, чи він поїв і хто до нього приходив до магазину…
Цей святковий тиждень якийсь метушливий і неврівноважений, як і Неля. Погода, напевно, так діє на неї. Он і на роботі, в дитсадку, де вона працює, усі те й роблять, що скаржаться на самопочуття. Бо надворі незрозуміла погода. Примхлива вона пані: то сонце світить і теплінь, то вітрище такий, що голову зриває, то дощем сіє, то снігом кидає і це все за один тиждень, здуріти можна!
У метеозалежних – гіпертонія, головні болі і ломота кісток, а у здорових, як Неля – депресія, зміна настрою та меланхолія. А ось у її Олега – забудькуватість.
Неля – психолог. Тому швидко прокрутивши в голові і розставивши по поличках професійними методами все вищесказане, вона зробила «зріз» свого емоційного стану, і вирішивши, що хвилювання не вирішить проблеми, вмостилася з книгою перед вікном, аби виглядати чоловіка. Та читання не бралося.
– Невже йому байдуже? Міг приїхати за телефоном, не далека ж дорога, – стала злитися жінка, та даремно, бо сріблястий «джип» замиготів у вікні.
– Олику? Я вже всі очі за тобою вигляділа. Що ж ти так довго нині? Он телефон забув, то що мені дзвінки приймати, наче я твоя особиста секретарка? – заскрекотала, мов сорока Неля, зустрічаючи в дверях чоловіка.
Той ніс в руках хліб, молоко, палку ковбаси і якось загадково посміхався, не кажучи ні слова.
– Гляньте, посміхається він, наче невинний, – вже лагідніше сказала жінка, беручи з рук чоловіка продукти.
– Я спеціально його не взяв, – сказав якось дивно Олег і ще раз посміхнувся.
– Он воно що, – нахмурилася Неля. – То ти, мабуть, не хотів, щоб я знала де ти?
– Так точно! – відрапортував Олег, а в Нелі серце забилося швидко-швидко.
Ось він, той страшний момент і настав, зрозуміла, і сльози горохом покотилися по її блідих щоках. Те, чого боялася давно, сталося – вирішила жінка.
Побралися вони з великої любові. Жили душа в душу, розуміли один одного з пів погляду, з пів слова. На річницю весілля зійшлися друзі та родина. Переглядали світлини. І тут Нелина найкраща подруга, яка, до речі, була закоханою в Олега і ще незаміжньою, випалила на публіку:
– Ви не будете жити!
– А то ж чому? – тихо запитала Неля, коли всі змовкли після такої заявки.
– Гляньте на вінчальне фото у церкві, – сказала подруга. – Бачите, за молодятами стоять три дівчини. Цей непарний знак і є провісником розлуки. За молодими, під час вінчання, має стояти парна кількість гостей, якщо ж непарна, шлюб розпадеться, це перевірено!
Після цього випадку, про який Олег давно забув, Неля жила, мов на пороховій бочці. Все боялася, що чоловік іншу покохає, або просто залишить її. Не раз влаштовувала істерики через дрібниці, підозрювала чоловіка у зраді. Дитину боялася народжувати. Все чекала лиха і той день настав.
– Що? – глянула на чоловіка колючими очима. – Мовчиш? Нічого сказати. Бачиш, як склалося, а ти казав не вірити у забобони.
Олег взяв Нелю за руку.
– Ходи, сядь, – сказав весело, що її ще більше розізлило.
Він дістав з кишені піджака вінчальне фото.
– Я був сьогодні у священика. Все йому розповів. Він говорив, що це гріх – вірити у забобони. Я йому повідомив, що ти не заспокоїшся, тому завтра ми підемо з тобою до храму. Будемо сповідатися, а потім, коли після служби люди розійдуться, він над нами прочитає молитву для збереження щасливого шлюбу. Але в церкві ми будемо не одні, я запросив свого колегу з дружиною. Вони стануть за нами, і будуть свідками обряду. Ще один мій колега зробить фото, щоб ти показала його Ірці і вона заспокоїлася та не робила тобі нерви. І, взагалі, відганяй її від себе та нашої сім’ї, нехай собі пару шукає, пора…
Неля сиділа і своїм вухам не вірила. В неї наче камінь з душі звалився. Вона відчула себе найщасливішою жінкою у світі.
– Олику, ти в мене найкращий, і наймудріший, і найрідніший, і най.., най.., най… У нас буде довге щасливе життя і діти будуть.
– І ми помремо в один день? – запитав Олег, цілуючи дружину.
– Ні, я на наступний, хочу почути, що люди говоритимуть.
– Тільки не слухай забобонів, бо важко буде цей день дожити, – порадив чоловік…
