У неї непроста доля. У 23 роки тернополянка Марія Ковальчук залишилася вдовою. Не принесло щастя і друге заміжжя. Сама виховувала троє дітей. Це сьогодні – поруч кохана людина, а дорослі сини привели мамі невісток замість дочок. Тішать серце дві внучки і осінній день горнеться до Марії не холодним дощем, а кольоровими барвами. Усім цим жінка завдячує Матінці Божій, що явилася їй у сні. І Марія, яка до того дуже рідко ходила до храму, відчула ніби друге народження.
– Напишіть про це, – попросила жінка, завітавши до редакції. – Може, хтось, як я колись, загубився у сірих буднях. А в житті все набагато простіше: інколи треба лише підняти очі до неба і подякувати Богу за все, що маєш.
Марія досі пам’ятає квітневий день 1996 року. Приїхала тоді у село на Чортківщину до мами.
– Як завжди було багато роботи. Стомлена, лягла спати, – розповідає. – Живемо ми недалеко від стадіону, де є криниця. І ось сниться мені, що біжать туди люди. Я теж. І бачу над криницею неймовірної краси сяйво. А в ньому постать Матінки Божої. Три рази Вона попросила: «Люди, моліться…»
Десь через місяць Марія знову навідалася у село. І їй приснився той самий сон. Картинки були такі яскраві, що жінка досі бачить їх перед собою.
– Цього ж року, перед святом Івана Купала, я теж приїхала до мами. Чи то сон, чи видіння прийшли знову. Багато людей кудись спішили і я з ними. Ішли ми через темний тісний коридор. У великій кімнаті лежав чоловік і хтось казав, що то Ісус Христос. Я підійшла, нахилилася і поцілувала лежачого. І раптом відчула на собі його руку. Словами неможливо передати, що у цю мить творилося в моїй душі. Стало так легко, добре. Люди тим часом тягнули кудись цього чоловіка. Кричали, що то не Ісус Христос. Та за якусь хвилину кімнату осяяло світло і велика біла постать опускалася зверху. Я прокинулася, розказала сон мамі. Ми пішли до тітки Теклі, старшої, побожної жінки. Вона сказала, що то гарний сон, але треба молитися.
Марія поїхала до Тернополя й одразу зайшла до церкви. Після літургії священик оголосив, що за тиждень буде піша хода до Зарваниці на відпуст. У Марії майнула думка: може, і вона з усіма?
Дорогою додому завернула на пошту. Там зустріла знайому, яка запропонувала Марії іти до Зарваниці разом з ними ще в п’ятницю звечора. Жінка погодилася.
Ішли цілу ніч. Марію розболілася нога. Коли добралася до Зарваниці, геть уже її не чула. Відстояла службу Божу, пішла з іншими прочанами до святого джерела. Трохи відпочила, але нога боліти не переставала. Марії ж дуже хотілося пройти усі стації Хресної дороги. Яким же було її здивування, коли дорога вверх видалася зовсім легкою! Перестала боліти нога, а на серці було так добре і світло, як у ту ніч, коли приснився Ісус Христос.
Відтоді Марія завжди молиться Богу і Пречистій Діві. Просила заступництва, коли вступав у художнє училище один із синів. Коли важко хворів інший і, здавалося, покидала надія. Може, у такі хвилини їй знову приснився сон.
– Працювала я тоді на комбайновому заводі, – каже Марія. – Сниться, що я в цеху. Підходить до мене подружка і дає якийсь папірець. Я розгортаю і бачу світло, що падає згори. Піднімаю голову, а там ніби тунель, та хмари розходяться. І так високо – Матінка Божа, а навколо – ангели. Того самого дня вибралася я до села. Поспішаючи, забула взяти молитовник. Дорогою мене як осінило: та ж у ньому лежить точно такий самий образок з малюнком, як бачила у сні!
Тепер Марія ніколи не оминає храму. Водить з собою уже й молодшу внучку Настусю. Знає: віра й молитва бережуть людину від усіх вітрів. Вірі й молитві завдячує своїм запізнілим, але таким теплим жіночим щастям.
Зіна КУШНІРУК.
