Вишивали, щоб вижити

Вишивали, щоб вижити

Замість голки – риб’ячі кістки, замість полотна – шинель наглядачок

Лідія Романчук

Красиві українські вишивки на клаптиках тюремної тканини та вервицю із хліба тернополяни можуть побачити у виставковому залі Тернопільського історико-меморіального музею політв’язнів.

Ці унікальні творіння жінок-політв’язнів, презентували в рамках виставки «Моє серце рветься на волю»,  яку організували працівники нашого музею та їхні колеги із національного музею-меморіалу “Тюрма на Лонського”.

– Тернопіль – третє місто після Золочева і Львова, де експонується ця колекція, – зазначив завідувач відділу музею Володимир Бірчак. – Тут є вишивки, серветки, ікони, наволочка для подушки, саморобна вервичка і альбомчик з великодніми малюнками, який матір вишила для доньки.

Всі ці речі дивом вціліли і збереглися аж до наших днів. У них закодована непроста доля жінок, їх біль і віра в майбутнє. Вони сповнені бажання жити та перемагати і є своєрідним дороговказом для майбутніх поколінь.

– Незважаючи на складні умови життя в тюрмах та концтаборах, жінки знаходили в собі сили вишивати. Це заняття рятувало їх від безвиході і давало наснагу для життя, – розповідає старший науковий співробітник “Тюрми на Лонського” Ігор Дерев’яний. – Ми зібрали дев’ять вишивок. Зокрема, тут виставлені окремі роботі в’язнів, які перебували у тюрмі на Лонського, вишивки, котрі привезли з Озерлагу, Норильська та Мордовії.

Займатися вишиванням у концтаборах було неймовірно складно. Більше того, часом і небезпечно. Адже за зміст і зберігання вишивок могли суворо покарати. Ув’язнені вишивали голками із риб’ячих кісток та кольоровими нитками, натороченими із власного одягу.

Вервичку для молитви із висушеного хлібного м’якуша та дві серветки із Божою Матір’ю та ангелом, який оберігає дітей від небезпеки, виготовила в 1955 році у таборах Мордовії підпільниця ОУН Анна Бурбела- Олексів із Бережан. Картини із загратованим серцем, яке рветься на волю, херувимами, ув’язненою жінкою і матір’ю з дітьми на могилі батька вишила в Норильську Анна Хом’як з Лановеччини. Ці експонати у 1999 році передав до музею її син.

На виставці особливу увагу привертають прямокутні сторінки вишиваного великоднього альбому, який на далекій чужині виготовила для своєї доньки тернополянка Лідія Романчук. Жінка з болем в серці пригадує ті непрості часи. Розповідає, що під час перебування в каторжанському таборі разом з іншими українськими полонянками вишивала гладдю на старих шинелях наглядачок. Працювала у фельдшерському пункті медсестрою, тому використовувала для українських орнаментів хірургічні нитки.

– Червоний колір отримувала з червоного стрептоциду, із слабшого розчину робила рожевий, жовтий – з акрихіну, зелений – із зеленки, – пригадує пані Ліда. – Зазвичай, на полотні з’являлися польові квіти, адже вони нагадували про Україну. Коли наглядачки побачили, яка це краса, почали нам приносити полотно і голки, не кричали на нас, адже зрозуміли, які ми людяні та працелюбні. Навіть просили для себе щось вишити.

Сьогодні за тими табірними мотивами 87-річна пані Ліда створює неймовірно красиві вишиванки своїм рідним і бережно переглядає десятки речей, які вона вимережила за тисячі кілометрів від рідного дому.

Виставка рукоділля жінок- політв’язнів діятиме в стінах музею протягом місяця.  Тож усі тернополяни та гості міста мають шанс здійснити історичну мандрівку в минуле нашого народу і відчути неймовірну енергетику вишиванок, створених у неволі мужніми українками.

Юля ТИМКІВ.

 

[nggallery id=6]

 

 





Loading...


Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares