«Я молюся за всіх…»

Зорі вириваються

із рук Всесвіту

і летять

в обійми Землі.

Зітхає

Галактика-мати:

долю таку обирають

мої непосиди малі…

– Сину,

тобі лише трохи

за двадцять,

там не стрілялки

в компі…

– Я мушу йти туди,

тату,

там уже Вітька, Сашко…

Всі, хто там, –

друзі мої.

– Синочку,

а як же твоя наречена?

Ви ж збирались іти

до вінця.

– Вона розуміє, мамо:

це – страшна

і священна війна.

Мене будуть чекати

три жінки:

Україна, ти, мамо,

і кохана моя.

Я повернусь,

обіцяю…

– Сину…

Заплакала,

перехрестила,

обійняла…

Світ волає:

– Спини війну,

всемогутній Боже.

Стікає кров’ю

розтерзана

ворогами земля.

Молиться мати:

– Віддам, сину, за тебе душу.

Кохана молиться:

– Хай береже тебе любов моя…

– Свята Маріє, – здіймає руки

до Небес Вкраїна, –

– убережи

Вітьку, Володю,

Михаська, Ромчика,

Сашка…

Свята Маріє,

вони всі діти мої,

Без них я буду

удова й сирота…

…Галактика зітхнула

космічними громами.

Скотились сльози

в Ангела добра.

– Я молюся з тобою,

Україно, –

нечутно мовила

Свята Марія. –

Я молюся за всіх.

І за Володю, Вітьку

Михаська, Ромчика

І за Сашка…

Ольга ЧОРНА.