Керувати в Україні хочуть всі. Не тому, аби покласти «тіло й душу» за державу і дати людям змогу з аля ющенківських «маленьких українців» стати Великим Народом.
Поки в країні триває війна і хаос в економіці, «слуги» гріють свої тіла на дорогих курортах, набивають власні кишені, не гребують російськими грішми і вести бізнес із агресором, не вилазять з телеефірів, продовжуючи годувати людей обіцянками про покращення життя в якомусь енному році. Українська політика, фактично, перетворилася на шоу-бізнес.
Тому не дивно, що українці остаточно зневірились у владі. Нема серед цього політичного «секонд-хенду» кого обрати. То ж доводиться обирати краще з найгіршого. Результат бачить і відчуває кожен. Він – у ставленні держави до простої людини, в (без)законності, на цінниках у магазинах, у висотках посеред парків, корупції, кумівстві, непрофесійності чиновників…
Саме тому більшість співвітчизників намагаються триматися осторонь і не ставати ногами у те, що називається українською політикою. Потім годі відмитися. Майже половина українців вважають: в країні немає політичних лідерів, які б могли ефективно керувати державою. Про це свідчать результати соціологічного дослідження, проведеного Центром Разумкова. Лише третина вірять, що такі люди все ж існують. От, тільки де вони?
Водночас, парламентські політичні партії витратили на власний піар солідні кошти – 436 мільйонів гривень. Із них – 93,3 відсотки – державні гроші, а це – 407 мільйонів. Але платники податків, судячи з соціології, не оцінили піар-потуги «слуг народу». Бо те, приміром, що написано в платіжці на оплату компослуг, пересічного українця проймає більше, аніж похвальба політика в його партійній газеті.
Дратує українців і брехня в парламенті. Більше половини опитаних Центром Разумкова переконані: від них приховують закулісні домовленості політичних сил. На другому місці – приховування інформації про доходи парламентарів. Такої думки дотримуються 47 відсотків респондентів. На третьому – інформація про минуле депутатів, деталі їхньої політичної кар’єри. У тому, що нардепи багато недоговорюють, переконані 39 відсотків українців.
А ще, як наголошують експерти, у влади зовсім відсутня стратегія та прогнозування. Вона діє виключно рефлекторно, реагуючи на ті події, які вже трапились. «У них є лише стратегічна ціль – зберегти владу якомога довше, тому що вихід із влади для них смертельний не лише політично», – сказав на телеканалі ZIK політолог Віталій Крюков.
Зате у нас постійно у владі ведуть війну всіх проти всіх, ставлячи корпоративні інтереси вище за державні. Нинішня влада винятком, на жаль, не стала. Якою може бути реакція Заходу? Європа, наприклад, може запровадити персональні санкції до українських політиків. Такі ж, як до Росії. Про це заявив представник групи «Першого грудня» письменник, професор Володимир Панченко під час прес-конференції в Українському кризовому медіа-центрі. За його словами, якщо президент України не усвідомить серйозності ситуації – є механізми впливу. І запропонував звернутися до нової української історії. «Всі попередні президенти закінчили погано. Кравчук пішов достроково. Кучма був заблокований у Конча-Заспі в 2004 році. Ющенко залишився з п’ятьма відсотками підтримки. Янукович утік. Питається: яка буде доля п’ятого президента? Це питання він сам собі передусім повинен поставити: а що далі з державою і зі мною?» – наголошує Володимир Панченко.
А що нині сталось з політиками, які підтримували цінності та вимоги Революції Гідності? Власне, таке риторичне запитання прозвучало з уст спікера Андрія Парубія, коли нещодавно владна коаліція у парламенті єдиним фронтом з «Опоблоком» пішла у наступ на антикорупціонерів. «Я іноді задаюсь питанням: що з нами трапилось? Що з нами сталось за ці чотири роки, панове?» – сказав тоді Парубій.
Їхніми цінностями стали влада, гроші, політичні торги, інтриги. Вимоги Революції Гідності – історією. Суспільству дісталися гіркі плоди «недореформ» і скалічені війною долі.
