***
Земля квітчає теплу землю маєм,
А в думах настроєві перепади,
Самотність завжди сльози вибирає,
У них шукає правди і розради.
В букетику – блакитні незабудки,
У рамках слів для спогадів світлини,
Хто розбере ці сірі стіни смутку
Цієї одинокої людини?
Постукавши у серце водограєм,
Хто в душу зазирне, мов у світлицю,
Коли у вірші всі слова лягають
І падають, як зорі у криницю?
***
Я одягаюся у літо,
Не знаючи, що завтра буде,
Я хмари нинішні забуду,
Щоб разом з вітром полетіти
У край, де сонце променисте,
Де радість сповнюється світлом,
Де очі приязні, привітні,
Де душі праведні і чисті…
***
Вікно – обкладинка у книзі,
Що має гарну назву – світ.
Розгорну вранці під карнизом
І розпочну читань політ.
Сторінку неба прочитаю,
Дзвенить поезіями вись,
Листки в саду перелистаю,
Я їх читала вже колись.
У квітнику – вінок сонетів,
А на шляху – оповідань.
У надвечірніх фіолетах –
Поеми визвольних змагань.
Окреслить зір мій річки контур,
Між хвиль читатиму казки,
А на сторінках горизонту –
Натхненні лірики рядки.
***
Її золоту свободу
Він то розпинав, то вішав,
Вона ж пила залпом воду,
А інколи щось міцніше.
Збирала червневі мрії
В букети півоній білих,
Обіймами ностальгії
Вливала натхнення в тіло.
Скептично сприймала дійсність,
Щаслива у Божій славі,
Її задушевну пісню
Захоплено слухав явір…
Раїса ОБШАРСЬКА.
