Данія: Ровер за ровером, за ровером ровер, а за тим ровером єще єден ровер…

Одне із найбільших вражень, яке справила на мене цьогорічна поїздка у Данію – ровери. Багато роверів. Таке враження, що вся країна на роверах. Ну, півкраїни – це точно.

Та добре роблять, я вам скажу. По-перше, економлять на бензині. По-друге, особливо у великих містах, роверист до призначеного місця добереться швидше, аніж автомобіліст у трафіку. Ну і по-третє, як на мене, найважливіше – здоров’я! Здоров’я і хороша форма підтримується саме у такий спосіб – їзди на ровері. Певно, тому у Данії я бачила ну дуууже мало тлустих пань та панів, а якщо і бачила, то, певно, з категорії тих, що не їздять на роверах або їздять дуже мало.

От знаю точно – хороший український роверист багато чого віддав би, аби мати у своїй країні такі ж блага, які створені, наприклад, для роверистів Данії. Як от – велосипедні доріжки, щоб не їздити однією дорогою із автомобілістами і не піддавати своє життя ризикові від якогось пальнутого водія:

Знаки на дорогах, котрі регулюють та координують велосипедний рух:

Або спеціально відведені місця для велосипедів у вагонах поїздів:

Вже не кажу про численні паркувальні майданчики для велосипедів:

 Чи пункти прокату велосипедів, усюди – у великих містах і у невеличких населених пунктах:

А велосипедними магазинами там просто кишить! От навіть я зупинилася і задивилася на цього білого в смужку красунчика у вітрині, хоч і на двоколісному їздити не вмію, до своєї ганьби:

Мені особисто більше підійшов би такий-во, триколісний:

Правда, якби я, постарша цьотка, проїхалася на такому по українській вулиці, мене б точно здійняли на сміх, а от по данській вулиці такі ж цьотки і вуйки, як я, не важливо, старші чи молодші, їздять і ніхто уваги не звертає. Та нє, чесно, я після цієї поїздки в Данію задумалася, щоб собі десь відірвати таке триколісне цудо і кататися по своєму канадському селі – тут в нас також ніхто круглі очі не робитиме (у нас судять про людину по тому, яка ти людина, а не – на чому ти їздиш і у що вдягаєшся).

Повертаючись же до данських реалій, так, справді, там ровери і велосипедний рух возведені у культ, я би сказала – у хорошому смислі цього слова. От, наприклад, якщо панянка є жіночною, то про це можна судити навіть по її роверку. Саму панянку я не виділа, але її роверок – так (був припаркований коло супермаркету):

А тут – спортивного виду панянки на роверах. Гейби як вродилися на них:

Жарти жартами, але данські діти починають життя на роверах ще направду з немовляток. Мами і тати купують такі ровери-возики і катаються собі по країні цілим сімейством. От одна із фоток, зроблена, правда, не дуже вдало, бо видається, що тато котить коляску з дитиною, а насправді він на ровері і педалює – возик вмонтований спереду велика:

Ну от, підросте це дитя і сяде вже на свій індивідуальний ровер, благо, паркувальні місця в Данії передбачені коло кожної школи чи дитсадка:

Ну а наступна картинка нам з чоловіком дико сподобалася. Хтось забув ровер на пляжі, і то давненько не давався чути до нього, і то так, що колеса ровера вже погрузли у тому піску. Ми припускали, кіко часу той власник чи власниця не з’являлися до свого велосипеда. Кілька тижнів? Місяць? Більше? Я собі подумала, що в Україні за такий період часу, якби хто залишив так ровер напризволяще, він би просто “випарувався”. Інопланетяни вкрали би. Скажете, нє?

Роверова тема настільки популярна у Данії, що вона присутня і в народних ремеслах, як от мережаних віконних фіраночках. Гарнюнько як! Та що там казати – закохалася я у цю роверову країну 🙂

Марія Заваскі