Реальний шлях виходу з кризи існує. Це – завершення розпочатих і реалізація нових реформ, наголошує директор Світового банку з питань України, Білорусі та Молдови Сату Кахконен. От, тільки не поспішає влада з реформами.
А тим часом, економічний потенціал України вищий, ніж у Польщі, Румунії, Грузії, Індонезії. Все у нас є: найбільший у Європі запас родючої землі, природні багатства. Вигідне географічне розташування на перехресті Європи та Азії. Трудові ресурси. Нема лише клепки і совісті у багатьох владоможців, які, якщо не розкрадають, то не вміють дати лад цьому «потенціалу». Державна політика в Україні в плані розвитку економіки відстала на 20 років.
За словами Сату Кахконен, Світовий банк вклав в Україну із 2014 року більше коштів, ніж у якусь іншу державу – $5,5 мільярдів. Половину з них – в інвестиційні проекти. $2 мільярди – на підтримку регіональних бюджетів для проведення реформ. $500 мільйонів – на постачання газу. Проте ці кошти використали не повністю. І тут питання до уряду.
А знаєте, скільки грошей потрібно українцям, аби не почуватися бідними?
Більшість людей, опитаних соціологами, вказали суму у 9-10 тисяч та понад 10 тисяч гривень на місяць. Декому вистачило б і чотирьох-п’яти тисяч. Але суми, меншої чотирьох тисяч, не назвав ніхто.
За результатами опитування Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАНУ, 71 відсоток респондентів віднесли себе до бідних. Це доволі високий показник. 29 відсотків – до небідних, проте ще не представників середнього класу. Звідси висновок: середнього класу, фактично, в Україні немає. Бо представниками середнього класу вважають себе лише 0,6 відсотків українців. Мізерія. І, що цікаво, майже жоден із респондентів не вважає себе заможним. Звісно, до олігархів та політиків соціологи з питаннями щодо бідності не звертаються.
Прикрим фактом є те, що в країні панує так званий «матеріальний» песимізм. Адже 56 відсотків опитаних сказали, що не сподіваються на покращення свого матеріального становища. А більше третини – очікують погіршення свого добробуту. І лише 10 відсотків сподіваються на краще.
А на що українці витрачають найбільше грошей?
Найсуттєвіша частина витрат припадає на харчування. Як свідчать дані Держстату, за перший квартал цього року наші співвітчизники у середньому витратили на їжу 42,1 відсоток своїх доходів. Це – майже 212 мільярдів гривень. Далі у рейтингу витрат – комунальні рахунки: газ, світло, електроенергія, квартплата й інше. Комуналка витягнула з гаманців українців 58,3 мільярди. Витрати на транспорт обійшлися у 47,7 мільярдів.
У багатьох людей (28 відсотків) вільних коштів після обов’язкових платежів та придбання їжі, фактично, не залишається.
До речі, 21 відсоток наших співвітчизників відкладають решту грошей на «чорний день», а 20 відсотків – погашають борги.
Крім того, чималі кошти родини платять за навчання своїх дітей. У зв’язку з цим, багато батьків вирушають на закордонні заробітки. А от у чиновників все простіше. На дороге навчання для своїх чад їм вистачає.
У скільки ж вітчизняним посадовцям обходиться навчання власних дітей? Підрахунок провели аналітики проекту «Декларації», пише «Капітал».
Отже, 27 відсотків дітей українських чиновників навчаються за кордоном, і на це торік впливові батьки витратили 35,5 мільйонів гривень. Найбільше грошей за навчання своїх дітей заплатив президент Петро Порошенко. Його доньки-двійнята і молодший син здобувають освіту у британському «Сoncord College». Президентові це обійшлося у 3,8 мільйона гривень на рік.
Наступний у топ-3 – нардеп від «Блоку Петра Порошенка» Руслан Демчак. Його діти також навчаються у Великобританії. І коштує це понад два мільйони гривень на рік.
Замикає топову трійку радниця глави Адміністрації президента Наталія Попович. І дошкільну, і середню освіту її діти здобувають у Європі. Разом із своїм чоловіком Ігорем Перегинцем, який раніше обіймав посаду заступника міністра охорони здоров’я, витратили більше 1,7 мільйона гривень.
А найпопулярніші країни для отримання знань дітьми українських посадовців – Великобританія і США. А також Іспанія, Данія, Канада, Швейцарія, Німеччина, Чехія, Нідерланди.
Такого поділу нашого суспільства на бідних і багатих, як зараз, раніше не було. І ця фінансово-матеріальна прірва, на жаль, стає все глибшою…
