Бізнесмен, який зміг перетворити один із найбідніших карпатських регіонів на “село мільйонерів”, обіцяє зробити заможною всю Україну

Олександр Шевченко: «Які б статки я не мав, коли навколо мене мільйони людей живуть, як жебраки, я спокійно жити не зможу»

Чи є в Україні хтось, хто не чув про “Буковель”? Мабуть, але їх небагато. Перлина Карпат, українська Швейцарія – нікого вже не дивує, що говорять так про гірськолижний курорт “Буковель”.

Примітно, що його розвиток дав поштовх для всього регіону. 5 тисяч працівників, зарплати – 10-30 тисяч і більше гривень, навколишнє село Поляниця – колись найбідніше – серед найбагатших в Україні. А ще – чудові дороги, які, як нам розповіли, збудувала буковельська підрядна фірма “ПБС”.

В одному з минулих випусків ми розповідали, власне, про сам курорт. Поїздку в рамках прес-туру “Україна очима редактора” організував “Журфонд України” на запрошення Олександра Шевченка – одного із співвласників і засновників курорту. Йому 46 років. Він бізнесмен і благодійник (наприклад, у “Буковелі” відпочивають діти з незаможних родин, пенсіонери, люди з інвалідністю), а ще веде активну політичну діяльність, є народним депутатом, член політичної ради партії “УКРОП”. Одружений, виховує шестеро дітей.

Шевченко відверто говорить про себе, бізнес і ситуацію в країні. У 2019-му він має намір піти на президентські вибори. Не приховує, що реалізував свою мрію в Карпатах і тепер має іншу, але вже на рівні держави.

– Ви будете брати участь у президентських виборах?

– Якщо наша партія ухвалить таке рішення. У травні 2014 року, одночасно із президентськими виборами, я брав участь у довиборах у парламент: попередній депутат-мажоритарник перейшов працювати у виконавчу владу. Я пройшов у Верховну Раду й зайняв там крісло, де перед тим сидів Петро Порошенко. Відчуваєте тенденцію? (Сміється).

– Якось ви сказали, що якби “Буковель” не залежав від умов життя в Україні, він уже років за десять став би чимсь на кшталт Монако. Зараз кажете, що знаєте, як успіх “Буковелю” поширити на Україну. Навіщо вам взагалі йти з успішного бізнесу в політику?

– Мені подобається робити щось таке, чого ніколи не робив. Я за своєю натурою – кризовий менеджер. Мені цікаво братися за справу й виводити її на рівень стабільної роботи. Коли ми говоримо про політику, що всі погані, давайте може встанемо з теплого дивану, не будемо нарікати, а закотимо рукави і змінимо?  Мені не потрібна влада, щоб когось грабувати чи “віджимати долі”. Я віруюча людина, і мені Бог дав усе необхідне. У мене достатньо статків і достатньо перспектив. Займаючись “Буковелем”, можна жити в своє задоволення в будь-якій країні, він при всіх владах успішно розвивався. Нині мені хочеться зробити щось для суспільства. Які б статки я не мав, коли навколо мене мільйони людей живуть, як жебраки, я спокійно жити не зможу. Яким би я чесним не був, які б добрі справи не робив, весь час відчуватиму злість з боку тих, кому бракує грошей на їжу та одяг.

– До речі, про гроші. Як заробила свої перші гроші людина, яка створила “Буковель”?

– Родом я з Коломиї. В юності ні про який бізнес не мріяв. Це були ще радянські роки. Хотів стати радіотехніком, тоді це було модно. З відзнакою закінчив училище, вступив у Чернівецький університет на інженерну спеціальність. Але коли настали 1990-ті роки, треба було виживати. Їздив у Польщу, був перекупником. Якийсь час мав відеосалон. Але перші спроби в бізнесі я не можу назвати вдалими – часто все зароблене забирали то податківці, то митники. Іноді тижнями доводилося харчуватися лише картоплею. Було важко, але ні в кого нічого не відбирав. На початку моєї роботи в бізнесі я зрозумів: той, хто бере чуже, ризикує втратити вп’ятеро більше. На рік брав академвідпустку в університеті, бо треба було жити в Польщі, аби заробити. Заробив три тисячі доларів. У ті часи для мене це була величезна сума. Думав, що я мультимільйонер. Потім познайомився із людьми, які підказали, як організувати підприємство з переробки молока. Став експортувати масло, інші продукти. Незабаром оборот досягнув десяти мільйонів євро на рік, потім ще більше. Виросла величезна компанія. Були злети, були падіння – в нашій країні ж не може бути стабільно, по-іншому не буває.

– А коли виникла ідея створити “Буковель”?

– У 2000 році катався на лижах на одному маленькому курорті в Словаччині. Спочатку здавалося, що цей спорт – не для мене. Але потім я так захопився, що захотілося й собі взятися за розвиток гірськолижного курорту. Так з’явився Буковель. Ми змогли залучити інвестиції й зараз він у багато разів більший і розвинутіший, ніж той курорт у Словаччині, де я вперше став на лижі.

– Сьогодні “Буковелю” закидають, що він хоч і український, однак не дешевий. 

– Якби справді було “все дорого”, то місця тут у готелях не бронювали б наперед. Ціни в Буковелі, якщо їх порівнювати з цінами в інших курортах, доступні. Їх встановлюю не я, а ринок. Чим більш вдалим буде бізнес, чим більше нам вдасться заробити, тим більшу зарплату отримуватимуть наші працівники, тим більше благодійних заходів нам удасться провести, тим кращі дороги та інфраструктуру ми побудуємо. Щодо доріг… Фірми “Буковеля” будують дороги втричі дешевше за інші. В Україні 1 кілометр доріг будують за 1 мільйон доларів. Ми будуємо від 200 до 300 тисяч доларів. Можете собі уявити, які великі крадіжки на дорогах панують досі. Ще й вони дають гарантії на 3 роки. Ми гарантуємо 10 років.

– Ви зауважили, що могли б жити в будь-якій країні. Сьогодні чимало політиків переводять свій бізнес за кордон, влаштовують там свої дітей. Чому б вам дійсно не перебратися в якусь успішну Європу й жити там?

– У нас часто зараз кажуть, що Україна – це мама. Але я справді  тут народився, виріс, живу і планую жити. Гріш нам ціна, якщо ми заробимо тут гроші й поїдемо жити до якоїсь Швейцарії. Ми там ніхто. Але кожен із нас має право на достойне життя на своїй землі. Ми повинні розвивати свою країну. “Буковель” побудували біля села Поляниця. Село тоді було депресивне. Доріг ніяких. Люди рубали підпільно ліс. І з цього жили. Нас сприйняли недовірливо. Казали, що будемо знищувати Карпати. А сталося навпаки. Зараз тут втричі зменшилися незаконні вирубки дерев. І висаджуємо втричі більше. Збудована найсучасніша австрійська система багаторівневої очистки стоків. А Поляницю завдяки розвитку туризму зараз називають селом мільйонерів. З моменту створення “Буковелю” звідси не виїхала жодна людина. Один чоловік, який у 1999 році виїхав до Канади, згодом повернувся в Поляницю, збудував тут готель і каже, що заробляє більше, ніж заробляв у Канаді. От для чого я йду в політику. До речі, нормальні, адекватні бізнесмени знають: чим багатші люди навколо, тим краще розвивається і бізнес. Якщо всі українці зможуть приїжджати в “Буковель”, як ви думаєте, це буде плюс чи мінус для “Буковелю”?

– У чому, на вашу думку, головна проблема України?

– Те, що нам не допомагають, а заважають. Сьогодні чиновник – це той, який мав би спростити все і дати шанс своїй країні досягнути успіху. Мені подобається така алегорія: до країни потрібно ставитися, як до дружини. Не як до рабині, яку просто використовують, і не як до гулящої жінки, якій платять копійки за її «послуги». А саме як до дружини, з якою в щасті й любові живуть усе життя.

Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *