Виступи й коментарі державних лідерів стосовно дій Росії в світі та в Україні, міркування з цього приводу дипломатів, експертні оцінки і статті політологів не дають чіткого усвідомлення, чого слід очікувати завтра, через місяць чи півроку від збройних сил Російської Федерації. У політичних аналізах, розлогих публікаціях з приводу розширення війни Росії в Україні даються приблизні прогнози зовнішньополітичної та військової поведінки правителя Путіна в межах території України, на її південному сході, на кордонах Євросоюзу. Всі вони ніяк не характеризують внутрішні мотиви російського президента у перекроюванні Європи, його особистісний світ, який диктує логіку чи алогізм вчинків новоявленого фюрера. Але ж це і є ключем до розуміння й передбачення міждержавних відносин з Росією по всьому спектру стосунків, орієнтацією їх на кінцевий результат у найближчій і найдальшій перспективах. Думається, що Євросоюз міркує й орієнтує себе десь за межею 5-10 років і забув, що такий підхід у 1939 році призвів до Другої світової війни. Сьогодні, крім володіння інформацією, на друге місце за значимістю можна сміливо поставити темп. Власне, він вивів тоді військового монстра Німеччину, а тепер Росію на фактор випередження і це випередження, волюнтаристське і нахабне в Путіна, начисто перекреслює будь-які логічні міркування, оскільки об’єктивно змінюється багато позицій, а з ними і сама логіка, котра у певному діапазоні може стати алогічною.
Війну Росії в Україні нарекли гібридною, а мляву і нерішучу позицію світового співтовариства пояснюють то незвичайною військовою технологією у веденні військових дій, то відсутністю такого досвіду у подібних конфліктах, то недооцінкою провідних європейських керівників мети і завдань, які поставив перед собою Путін. Та московський правитель вміло грає на протиріччях самих лідерів держав у Євросоюзі, а найбільше на непорушних академічних принципах Європи: правилах, вироблених світовою спільнотою – чесності, відповідальності, обов’язковості. У міжнародній практиці – це аксіома! Проте Путін ці правила ігнорує, й дипломатичні відомства лише розводять руками. Кожна така ситуація ще більше розгнуздує президента РФ і переконує його «у правильності» своєї політики. Цю підлість у цивілізованих країнах просто не розуміють, але вона дає Путіну великі тактичні переваги і він їх вже узаконено використовує в наступних політичних вивертах.
Путін неймовірно вдосконалив пропаганду, методи дезінформації народів Росії та викривлення й перекручення інформаційних новин, поданих російськими мас-медіа у світові центри. Брехня звучить переконливіше від правди за рахунок цинічного монтажу телекартинок з різних сюжетів, різних років та різних фактів. На додачу, шовіністичне ставлення більшості населення Росії до України і до ворогів «русского мира» у всьому світі зашкалює. Цей справді вірусно-технологічний гібрид у політиці Кремля, свідомо й невипадково запущений у цивілізаційний простір, у стократ небезпечніший, ніж вірус Ебола. Росія володіє ядерною зброєю, а її у всьому світі стільки, що можна два десятки разів підряд знищити усю планету на випадок глобального конфлікту. Але те, як російські ЗМІ дезінформують світ, уже знищує волю та опір Путіну мільйонів людей.
Отже, з появою на політичному обрії у Росії цього замаскованого диктатора виникли теперішні насущні проблеми для життя людства. Треба сказати, що великі державні лідери, перш ніж ними стати, здійснили неабиякі героїчні чи державні діяння, проявили нестандартне мислення й взяли повну відповідальність за наслідки свого рішення. Наполеон вперше в історії при штурмі неприступних оборонних укріплень застосував одночасно велику кількість важких гармат, чим вирішив долю Бастилії. Бісмарк цю ідею використав при об’єднанні Німеччини, але попередньо добився виведення міцних і невеликих коней – важковозів, щоби непомітно перетягувати з місця на місце важку артилерію. Навіть Гітлер у першу світову війну, воюючи на фронті, сам один взяв у полон шістнадцять російських солдатів на чолі з унтер-офіцером, за що був представлений до звання єфрейтора. Сталін в якості комісара воював під Царициним у громадянську війну і під час другої світової приймав остаточні статегічні рішення, які забезпечили перемогу над фашизмом. Не вдаючись до характеристики цих особистостей, скажемо, що ризик, пов’язаний з їх життям, мав значне місце в долі цих людей.
Путіну воювати не довелося, він був есесерівським шпіоном, заповненим по вінця комуністичним духом радянсько-російського формату. В цьому його особлива суть. Чекістська контора підбирала у свої ряди твердо переконаних, окремі з них ставали фанатами режиму та організації. Сама комуністична ідея в Радянському Союзі створювала ілюзію, перспективи для народів світу, новизни відносин між людьми побудованих на основі справедливості та поваги до особи, поцінування її життя, здоров’я, гідності. Цей міф утверджувався дешевим ширпотребом від одягу до елементарної побутової техніки та квартир, прозваних в народі комуналками і хрущовками.
Путін не тільки жив і ріс у цій ілюзії, він за неї боровся, утверджував, насаджував її цінності там, де організація поставила його підривати міць некомуністичного ладу і цим самим збільшувати могутність радянського. Його активний досвід, який на все життя став стержневим, формувався лицемірством у чужому середовищі, обереженістю, підозріливістю, готовністю завдати несподіваного удару, розрахунком на випередження та забезпеченням супротивників «необхідними відомостями», які насправді були дезінформацією, але виглядали логічно і правдиво. Всі пам’ятають, як Штірліц забив памороки самому Мюллеру, поясненням про сліди своїх пальців на чемодані, де зберігалися рація Кет. Ну, чим не аналогія з малайзійським літаком, якого збили російською ракетою з території України, підконтрольної бойовикам, котрі не дали змоги експертам повністю дослідити уламки літака та місце його падіння. Після різкої зміни погодних умов, після тривалого часу з моменту загибелі пасажирів, після постійних та тривалих бойових дій в цьому місці Путін тепер твердо наполягає на детальному вивчені причин збиття пасажирського лайнера. Зрозуміло, що прямих доказів присутності екіпажу російського ракетного комплексу уже не існує, а раз немає прямих доказів, то версій, які навіть виключають одна одну, може бути скільки завгодно.
«Професія» Путіна одна з небагатьох, яка пронизує людину наскрізь і не дає можливості ні на мить розслабитись, переключитися на іншу діяльність без тренованого самоконтролю; яка системно формує та кристалізує специфічні риси характеру, властивості натури, поведінкові закономірності. Це – досягнення поставленої мети за будь-яких умов, багатоходівки в її реалізації, вичікування, наполегливість з хай і мінімальним поступом вперед, укріплення тактичних і стратегічних позицій; це також вміння адаптуватися, яке називають входженням в роль, як того потребує середовище; це – натиск за принципом «бачу ціль – не бачу перешкод». Це – шантаж, підкуп, залякування, це – зневага до правил моралі і людських цінностей, це – свідоме переконання «людина – ніщо», мета – виправдовує все. Такий тип людей не може бути не злочинним, але у випадку з Путіним, концентрація його шпигунсько-диверсійних «достоїнств» у душі понад усяку міру. Радянській розвідці дозволялися всі найниціші засоби для виконання завдань в ім’я перемоги комунізму. Згадаймо знищення Троцького, Симона Петлюри, Степана Бандери, вбивства чекістами радянських активістів та вчителів у Західній Україні, аби видати ці звірства за дії бандерівців. Та ще десятки інших фактів: розстріл страйкарів у Новоросійську, вибух на Чорнобильській АЕС, збиття південнокорейського «Боїнга». «Славні традиції» радянського минулого дозволили Путіну без найменших докорів сумління залишити на загибель моряків на підводному човні «Курск», відмовившись від допомоги американських спецзасобів, брати штурмом школу в Беслані, внаслідок чого загинуло понад дві сотні дітей, отруїти москвичів в «Норд-Ості», підривати житлові будинки, щоб викликати ненависть до «терористів», а насправді патріотів Чечні, Дагестану, Інгушетії. Його дії і мислення – ланцюжок удосконалених методів, напрацьованих за десятиліття всіма кадебістами та партійно-адміністративною верхівкою Союзу. І коли не стало цієї величезної імперії зла, в Путіна зник фундамент, опора, на якій тримався його внутрішній світ та зростали світоглядні цінності. По суті, зник він сам як носій своєрідної моралі, минулого досвіду і зрозумілих лише йому власних дій. Виринувши з імовірного небуття за допомогою Єльцина, Путін дуже швидко освоїв нові державні можливості. Тепер всі його знання і навички, нові ідеї та устремління могли мати не лише континентальне, але й глобальне смислове значення. Те, що він почав з відновлення економічних кордонів Радянського Союзу, було викликане його хворобливою ностальгією за російською величчю в межах СРСР. Але найбільше його обурювало те, що з титульної нації росіяни стали звичайним народом, як і всі інші народи, що прав у них залишилося не більше, ніж в інших націй; що російська література, музика, театр, живопис, мова не більш унікальні, ніж культури найближчих сусідів та етносів, котрі живуть на теренах російської федерації. Не більше і не менше. Ось це реальне позбавлення так званого «русского мира» унікальності змусило Путіна діяти негайно, вперто й напористо. Його скомунізована свідомість, відшліфована практика руйнації особистого і громадського життя інакодумців сформували переконаність у можливості змінити статус-кво самої Росії та домовитися з економічно і військово найпотужнішими державами про концептуальне обгрунтування права сильного впливати на суспільно-політичну діяльність менш розвинутих країн та коректувати її. Путін намагається запровадити ФІЛОСОФІЮ диктату у світі на планетарному рівні. Зрозуміло, що ці ідеї знаходять в Росії ментальну підтримку. У росіян втрата їхньої культурно-економічної експансії на 1/6 частині території всієї землі та постійного впливу на народи, керівники яких були маріонетками Кремля, сприймається як особиста трагедія, як національна катастрофа. Те, що цей статус в абсолютній мірі був суб’єктивний, лише в їхніх головах, росіян цікавить найменше, бо ніколи Росія, СРСР не знали передових технологій, що забезпечують життя народу комфортом і якістю сервісу. Нині вони прагнуть реваншу, і Путін для більшості населення є уособлення історичної справедливості, виразником державних інтересів, справжнім державотворцем.
Досягення єдності між президентом Росії та населенням країни відбулося не відразу. Спочатку Путін демонстрував своє вміння на татамі, потім літав на винищувачі, опускався у підводне плавання на бойовому човні, збирав лідерів молодіжних організацій на Валдайські читання і роз’яснював патріотичні (читай – національно-шовіністичні) завдання країни. Словом, демонстрував молодий порив нової Росії. Це захоплювало! Мільярдні прибутки з продажу вуглеводнів направив на переоснащення армії, на виробництво найновіших зразків військової техніки. Це вселяло в росіян впевненість і розпалювало їх велич. Але головною і найефективнішою зброєю в державній діяльності Путіна стала пропаганда. Формування у всіх громадян енергії дії й наступу, відновлення збройної могутності, захоплення всіх героїкою армії, здатністю жертвувати собою заради Росії стало пріоритетним щодня, щохвилини. Це особисто зобов’язувало! Нарешті, переможна війна в Грузії, анексія Криму, дестабілізація України, нерішучість Європи та підігрування Путіну з боку лідерів окремих європейських держав, підсилює войовничість Росії. Це вимагає негайної дії! Шлях до державокровлення – вільний!
P.S. Що може зупинити Путіна без масштабного кровопролиття, а в перспективі – всесвітньої катастрофи? Сам він не змінить свої цілі та провокуючу військово-політичну поведінку. За влучним виразом російського історика і публіциста Дмитра Шушаріна, Путін сів на велосипед: зупиниться – впаде. Тому Росія отримає шанс стати цивілізованою державою лише за відсутності правління теперішнього вождя. А поки що його заколисують у світовому співтоваристві, щоб не відбулися максимальні втрати людства. Путін надіється на темп. Європа та світ в союзники взяли час, аби геть чисто з цього чоловіка вилетіла накопичена підло-агресивна пара та аби підготувати технічно потужний та водночас хірургічно делікатний спротив. А Україна змушена витримувати удар, породжений войовничим темпом лідера «братнього народу» та часом, що його підготувала наша історична доля.
Василь ЯЩЕНКО, м. Тернопіль
