– Крім матеріальної допомоги, і добре слово допомагає людині вижити. Інколи ситуація потребує особливої уваги. Тож у нас стало правилом – з ким поспілкуватися телефоном, кого відвідати за місцем проживання. От приклад з Підволочиська. Приїхали провідати нашого підопічного, а сусіди кажуть, що він вже тиждень не виходить з дому. Виявляється, у чоловіка важка форма пневмонії, навіть води нема кому подати, викликати лікаря. На жаль, трапляється, що й люди, які живуть поруч, збайдужіли. Поцікавитися, чому одинокий сусід не виходить з хати, – не вважають за потрібне. Ще страшніше, коли з беззахисних людей знущаються рідні. Недавній приклад з Бережан. У сім’ї – мама і син з інвалідністю. А дочка забрала картки, на які перекидають братову пенсію і мамину доплату, і поїхала в Польщу. Як цим людям жити? Тож мусимо пильнувати, підставляти плече.
– Нас ніхто не змушує дивитися, як живуть ті, з ким трапилася біда. Чи йти до директора підприємства, де людина втратила здоров’я, аби нагадати, що комусь потрібно завезти дров, комусь зробити ремонт… Суспільство – велика сила, яка може ефективно діяти, допомагаючи людям з обмеженими можливостями.
– Так, щоб допомогти їм та всім, хто з тих чи інших причин став заручником обставин і через проблеми зі здоров’ям не може повноцінно реалізовувати свій потенціал. Тішуся, що наше волонтерство підтримали студенти ТНЕУ. Хтось мудрий сказав: не треба рятувати весь світ, краще допомогти одній людині. Підремонтувати хату чи огорожу, знести з поверху візок, допомогти у працевлаштуванні, купити продукти чи ліки, надати будь-яку посильну підтримку. Що ми і робимо. Є різні ситуації. Якщо людина набуває інвалідність, будучи вже дорослою, пристосуватися до життя, яке вчора було зовсім іншим, дуже важко. Хтось опускає руки, замикається у своєму горі. Інші, наперекір долі, не втрачають віри у себе, жаги до життя. І вони нам потрібні, аби спонукати тих, хто не бачить виходу, знову інтегруватися в соціум, не залишатися безпомічним у чотирьох стінах. У мене є приятель, який працює фітнес-тренером. Колись він був членом збірної Союзу з легкої атлетики. На тренуваннях зламав хребет. Шість років лежав нерухомо. Тільки величезна воля, важкі щоденні тренування, віра у власні сили повернули йому повноцінне життя. А міг же здатися? Такі люди власним прикладом надихають інших.
– Спартакіади, що ми проводимо, це не змагання для змагань. Хочу подякувати, до речі, за їх організацію, своєму заступнику Григорію Радзіху. Тут люди з інвалідністю не лише демонструють спортивні перемоги, але й те, що з обмеженими можливостями можна жити повноцінно. Мати сім’ю, народжувати і виховувати дітей. Багато хто з них після травм вчився ходити заново, хтось залишився без руки, але зумів знайти, де застосувати себе. З кожного відділення управління виконавчої дирекції Фонду в області на спартакіади приїжджають й «новачки», які нещодавно зазнали травм на виробництві, попали в біду, і їм надзвичайно важко звикнути до статусу людей з інвалідністю. Вони спілкуються між собою, бачать реальні життєстверджуючі історії. І це спонукає їх до поштовху вперед.
– Безперечно. Є такі унікальні люди, що й сам у них вчишся. Як от Зеновій Щепанський з Теребовлі. Пригадую, як вперше його побачив. Приїхали до нього додому, провідати. Іде назустріч чоловік стрункий, підтягнутий. Трішки накульгує, я навіть не звернув особливої уваги. А йшов Зеновій на протезах. Тридцять років тому поїзд відрізав йому обидві ноги. Тоді його підтримувала кохана дівчина, яка через три роки стала Зеновію дружиною. У них двоє чудових дітей. На подвір’ї – зелень, квіти. Гарна тераса – друзі виклали на ній з камінчиків карту Теребовлянщини… От як не захоплюватися такими людьми, які самі, мов ті квіти, тягнуться до сонця?
Коли ж сталася біда, Зеновій був молодий хлопчина. Як зізнається, думав, життя закінчилося. Поруч у шпиталі лежав афганець без ноги. Запам’ятай, сказав він Зеновію, візьмеш в руки милиці – все життя на них ходити будеш. Візьмеш палку – будеш все життя з палкою. Що собі вибереш – так і будеш жити. Тобто, люди, які не зламалися під життєвим тягарем, завжди мотивують інших. Тож започаткований Фондом в області постійний процес спілкування, залучення людей з інвалідністю до громадських заходів, організація для них спартакіад, круглих столів, презентацій, має на меті допомогти їм адаптуватися до життя в нових реаліях.
– У нас чомусь вважають: біда може статися з будь ким, але не зі мною. На жаль… Є інструкція з охорони праці – там кожен рядок, образно кажучи, виписаний кров’ю, болем… Тому і працедавець, і ті, хто стає до роботи, мають бути відповідальними. Інколи ж бачиш, як на будівництві, на висоті, працюють без належних умов, і думаєш: люди, чому ви такі безпечні? Такі випадки треба попереджувати усім відповідальним за це структурам. Адже добрий працівник – це здоровий працівник.
– Тут знову слід говорити про відповідальність. Якщо людина погоджується на подібне, вона повинна знати і про всі ризики. Ми вже, здається, перехитрили самі себе, що в нас найнижчі зарплати в області. Бо часто оформляють людей на «мінімалку», а решту – в конвертах. Щодо виплат – є чітко визначені умови, коли ми надаємо допомогу. За десять місяців цього року потерпілим на виробництві в області Фонд соціального страхування відшкодував понад 42 мільйони гривень страхових виплат та 4,8 мільйонів – на медико-соціальну реабілітацію потерпілих. Протезно-ортопедичними виробами забезпечено 105 потерпілих на суму 975,8 тисяч гривень. Це – немалі суми, які вдалося б зекономити при належних умовах праці. А найголовніше – було б збережено чиєсь здоров’я чи життя.
– На 1 листопада уклали 86 тристоронніх договорів із 23 санаторно-курортними закладами України. Вибір закладу здійснюється безпосередньо потерпілими на виробництві. А взагалі, в цьому році вже більше шестисот осіб відправили на оздоровлення. Інколи доводиться ще й умовляти. У Бучачі на прийомі громадян приходить чоловік, у нього проблема – втратив око. Запитую, чому не їде в санаторій. Бо в мене бізнес, – відповідає. Сам чоботар, у центрі Бучача – будка з ремонту взуття. А якщо осліпнеш? Одне ж око. Відповідно, на нього подвійне навантаження. Де буде тоді той бізнес? Поїхав, підлікувався, подякував. Ще один випадок. Молодому хлопцеві з Бережан на роботі покалічило руку. У райлікарні відповідної допомоги надати не могли. Вдалося відправити потерпілого в столичну клініку. Тішилися батьки, сам хлопець і ми, коли руку вдалося врятувати.
– Для ефективного вирішення проблем людей з обмеженими можливостями потрібно злагоджено співпрацювати органам виконавчої влади, місцевого самоврядування, суб’єктам підприємницької діяльності. І залучати громадськість. Маємо все зробити, щоб люди з інвалідністю не опинилися наодинці зі своїми проблемами. Бо життя – цікава річ. Як у супермаркеті: можеш брати, що хочеш, але пам’ятай – на виході каса: там за все треба заплатити…
До речі, до Міжнародного дня людей з інвалідністю працівники Фонду в області прийняли рішення здати кров для онкохворих діточок. Робити добрі справи не важко. Головне – бажання. А як приємно бачити усмішку на устах людини, яка зазнала великого болю…
