Кохання в куцих штанцях

Кохання в куцих штанцях

Він був смішний, цей Валентин. З дитинства хлопця кликали Валькою. І через те з нього кепкували. А ще Валька носив речі зі старшого брата. Брат був нижчий ростом, а Валька ріс, як на дріжджах. Тому штани були на Вальку закороткі. Валька мусив робити вигляд, що не звертає уваги на жарти однокласників. Нема у батьків грошей на обновки.

Після уроків Валька допомагав на господарці. А ввечері брався за науку. І багато читав. Сільська бібліотекарка жартувала:

– Валько, ти вже почав «дорослі» книжки читати. Щось у них тямиш?

У старших класах Валька закохався в Соломію. Однокласницю. Модницю і красуню. Соломіїн дядько жив у столиці. Мав хорошу посаду і статки. Тому племінниці діставалися гарні речі в подарунок та дещо з його старших доньок.

Валька навіть пробував вірші писати для Соломії. Виходило кострубато. Тому затію кинув.

У випускному класі зважився запропонувати Соломії провести її з клубу і при нагоді розповісти про свої почуття.

– Що?! – здивовано запитала дівчина. – Ти набиваєшся мені у кавалери?! Погляньте на це кохання в куцих штанцях! – голосно мовила.

У клубі дружно засміялися. Вальку як вітром здуло. Був злий на Соломію… але й далі кохав.

…Вступні іспити у медінститут Соломія завалила. Пішла працювати санітаркою в районну лікарню. Аби легше було вступити наступного року.

Валька став студентом технікуму. Радів, що буде поруч із Соломією. Технікум також у райцентрі.

Нарешті він «виріс» із куцих штанів. Батьки справили новий костюм. Купили взуття. Гордилися молодшим сином. Бо старший до науки не надавався.

Валька чатував біля лікарні на Соломію, коли та закінчить роботу. Гадав, тепер вона подивиться на нього по-іншому.

– Валько, ти? Хтось з твоїх в лікарні лежить? – запитала.

– Та ні, всі здорові. На тебе чекаю.

– Слухай, мені до твоїх залицянь байдуже. То ж забудь сюди дорогу. В мене хлопець є. Не рівня тобі.

– Я завжди тебе буду любити, Соломіє! – вигукнув у запалі Валька.

– Люби, якщо це твоєму здоров’ю не шкодить.

…Валька закінчив із відзнакою технікум. Відслужив в армії. Вступив до інституту. Став конструктором. Подавав неабиякі надії.

Тепер у Вальці годі було впізнати колишнього хлопчиська в куцих штанах. До села приїжджав добротно одягнений, з гарними манерами молодий чоловік. З гостинцями для батьків і родини. Мати зав’язувала подаровані ним хустини і хвалилася перед односельцями:

– От, синочок привіз. І кофтину нову. Батькові сорочок теплих накупив. Дай, Боже, все це виходити.

– Вибився в люди ваш Валентин, Катерино, – кивало головами жіноцтво. – Недаремно в книжках сидів.

Валькою уже його ніхто не називав.

…Соломія до інституту так і не вступила. Не мала часу через хлопців. Міняла «коханого» за «коханим». Казали, що бачили у якійсь непевній компанії. А Катерина дякувала долі, що дівчина колись дала відкоша синові. Такої невістки навіть язикатій сусідці Лесьці не побажала б.

…Цього разу Валентин приїхав додому з нареченою. Знайомити з батьками. Перед цим попередив: Марійка – з дитбудинку. Про рідню нічого не знає. Вчилися в інституті разом.

Мила, сором’язлива дівчина Катерині сподобалася. І батько поважав синів вибір…

…Соломію зустрів випадково. Повертався від тітки. Якраз автобус з райцентру приїхав. А тітка жила неподалік автобусної зупинки.

– Валька?! Суперово виглядаєш! – вигукнула Соломія. – Чула, ти гарно в житті влаштувався. І з якоюсь дівкою приїжджав.

– Це моя майбутня дружина.

– Мене вже не кохаєш? А казав, що завжди будеш любити.

– Мені пора. Радий був бачити.

– А я не прощаюся…

…Село перемивало кістки Соломії. Мовляв, зовсім берега пустилася. По руках пішла. Материн брат заборонив їй до себе приїжджати. Згубить себе, непутяща. А такою гарною була.

Невідомо від кого Соломія народила сина. Стасом назвала. Батьки навідріз відмовилися прийняти доньку з малюком. Ото вже було в селі пересудів! Прихистила самотня родичка. Заради дитини. Невдовзі Соломія закрутила черговий роман. Часто не бувала вдома. Родичка просила Соломію схаменутися, тоді хату на неї з сином запише. Де там…

Соломію материнських прав не позбавили, але сина оформили на навчання до інтернату. Зрідка навідувала Стаса. Просила пробачити. Обіцяла «почати все з чистого листка». Але… знову чоловіки, спиртне…

Якось дала Стасові записку й мовила:

– Запам’ятай це прізвище. Навіть адресу випитала. Колись цей чоловік кохав мене. А я… Це неважливо. Він міг би бути твоїм батьком. Якщо припече, знайди його. Він добрий. Думаю, допоможе. І не забудь сказати, чий ти.

– Може, він справді мені батько?

– Ні.

До синового випускного Соломія не дожила. Життя розпусне згубило. А Стас напам’ять зазубрив прізвище та адресу чужого чоловіка.

Хлопець не знав, куди податися після закінчення навчання. Материна рідня  від нього відмовилася. Тому їхати до них не міг. А що, коли?.. Написав листа незнайомому Валентинові. Про те, чий він син. І що матері не стало. І що він гарно вчиться. Вже випускник. Нічого не просив, ні про що не запитував, бо не вірив, що отримає відповідь.

Валентин розгубився. Показав дивне послання дружині. Розповів про свою шкільну закоханість у Соломію та її непутнє життя. Марія довго сиділа над списаним незнайомим хлопцем аркушем паперу.

– Валентине, давай, допоможемо хлопцеві. Хоча б порадимо, куди вступити на навчання. Може, і в нашому місті. Я з дитбудинку, тож знаю, що означає бути нічиєю. Познайомимо його з нашими Вікою і Денисом. Може, він хороша дитина. Мене колись підтримала вихователька. Тепер моя черга прийти комусь на поміч.

– І що ми?..

– Поїдь до нього. Поговори. Дай йому зрозуміти, що він не сам у цьому світі. Запроси до нас.

…Стас був схожий на матір. Лише зростом високий. З «казенних» штанів виріс. Валентин згадав, як його Соломія називала коханням у куцих штанцях. Усміхнувся. Простягнув руку:

– Будемо знайомі. Валентин Гнатович. Тобто, дядько Валентин…

Ольга Чорна

журналіст, блогер, газета "Наш ДЕНЬ"






Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *