– Ірино, відкрий, чуєш, дзвонять у двері, я тут докурю! – гукнув чоловік у пройму балконних дверей.
Ірина поправила халат, глибше загорнула його на грудях і пішла відчиняти пізнім гостям. Але за мить позадкувала в коридор, гукаючи чоловіка. До квартири увійшли троє у поліцейській формі, скоромовкою представляючись.
– Ірина Миколаївна Коболєва? – пробасив один із них. – Маєте документ для підтвердження особи?
– А в чому, власне, справа? – поцікавився Ігор, який зайшов до коридору на оклик дружини.
– Громадянка Коболєва підозрюється у крадіжці. В крамниці «Світ зваблення» вкрали дорогий комплект білизни і камера зафіксувала злодія. Ось фото. Гляньте – ваша дружина?
– Ну, трохи схожа, але фото віддалене і нечітке. Іро, ти хоч колись була в тому магазині? В тебе хіба є така дорога білизна?
Іра пополотніла.
– Є відео, – продовжував наступати поліцейський, – як вона, приміряючи багато комплектів, один запхала в сумочку. Продавчиня побачила пропажу вже коли злодюжки і слід простиг… Добре, що у нас є програма розпізнавання обличчя – відразу знайшли.
Ігор почухав потилицю.
– Та що ви таке кажете! – вигукнув. – Моя дружина – не злодійка. І не бідує, щоб красти, має чимало різного одягу. Іро, чого ти мовчиш?
Ірина наче боролася із думками.
– Так, я вчора була в тому магазині, – жінка твердо стулила губи. – Міряла кілька комплектів білизни і один купила. В мене він ще в коробочці, запакований. Хотіла завтра, на День закоханих одягнути, здивувати чоловіка. Але я купила, заплатила готівкою і чек маю.
Ірина пішла в кімнату і почала гарячково шукати білизну та чек з магазину. Звабливу коробочку відразу дістала, але в ній не було чека. Вона пам’ятала, що взяла цей папірець і запхала його разом із білизною, бо мала звичку завжди збирати квитанції, чеки, платіжки. Бухгалтерія була у неї в крові. Але чека не було.
– Можете не трудитися! – гукнув один зі стражів порядку. – На відео чітко видно, як ви ту білизну кладете в сумку. Збирайтеся, їдемо у відділення.
Ірина благально глянула на Ігоря, мовляв, рятуй, чоловіче. Але він стояв із широко відкритими очима, наче побачив свою покійну бабцю. Відчувалося, що він шокований.
– Як ти до такого докотилася? – прошипів одними губами і рвучко вийшов до кімнати.
Ірина спочатку намагалася протестувати. Мовляв, так можна звинуватити кого завгодно – жінок з білявим волоссям і середньою статурою вистачає. Розплакалася. Але поліцейські настійливо рекомендували вдягатися і йти з ними.
Ігор так і не вийшов з кімнати. Голосно сказав, що зателефонує адвокатові.
А потім, коли за всіма зачинилися двері, він закурив і зловтішно усміхнувся. Ірина йому тонко натякала, що він минулого року забувся за День закоханих. І щоб тепер не пропустив свято, жінка старалася: то в борщі йому сметаною намалює сердечко, то у ванній кімнаті на запітнілому від пари люстерку залишить відбиток губ. То в розмові наче проговориться: ой, через два тижні можна дозволити і більші витрати… Поводиться, наче дівчисько. Вже коси сиві, а їй фйола в голові…
Тому Ігор вирішив зробити Ірині такий подарунок, якого б вона пам’ятала до скону.
Все наше життя – це подарунок в упаковці. Відкривати його потрібно дуже обережно. Чоловік вже давно остиг, охолов почуттями до Ірини. Вже майже двадцять років тягне ту вузду шлюбу і вона все глибше врізається йому в живе тіло, нагадуючи, що він мусить робити вигляд, що ця жінка його цікавить. Коли час від часу виконує свій подружній обов’язок, то думає про Ксеню, молоду довгоногу красуню, яку в обідню перерву часто кличе в кабінет для вирішення особливо нагальних проблем…
Так, він знає, що коли доля хоче зробити тобі подарунок, вона загортає його в проблему. Ігор вирішив загорнути свій презент в особливу упаковку.
У перекладі з французької слово présent означає «зараз», «даний час». І тепер він вільний на дві доби.
Спочатку хотів влаштувати дружині подарунок до Дня закоханих, влаштувавши сцену ревнощів і театрально піти на вечір з дому. Але в той день в інтернеті знайшов цікаву рекламу. Підприємливі хлопці пропонували розіграш, мовляв, приїздять міцні чоловіки в поліцейській формі, з мигалками, під вигаданим приводом забирають дружину у віддділення. А ви на День закоханих чи на 8 Березня можете сміливо їхати на рибалку, в сауну з дівчатами і взагалі займатися дві доби, чим душа забажає…А пізніше приїздите з квітами, шампанським, кульками у вигляді сердечок і трепетно забираєте дружину з каземату, як герой-рятівник. І вуаля – за двома зайцями справно встигнете.
Спочатку Ігор замислився: чи не занадто це буде для вразливої Ірини. Вона могла розплакатись від будь-чого, брала до голови всі світові біди. Вважала любов подарунком долі.
Колись це було і в нього. Любов – подарунком. Пристрасть – сюрпризом. Ігор зустрів своє кохання багато літ тому ще в інституті. Гадав: минули, розчинилися в книжках часи, коли кохання було вічним. Але зрозумів, що помилився. Його почуття було не з тих випадкових зустрічей, коли обмінявшись енергією закоханості, чоловік і жінка розходяться, часто залишаючись друзями чи навіть зустрічаючись час від часу, як кажуть, для здоров’я. Він розчинився у цій дівчині, яка не особливо й звертала на нього увагу. Перестрівав наче випадково, слідкував за нею, говорив по-чоловічому з її залицяльниками. Все робив, аби вона була лишень для нього.
Цілування й обнімання – вогонь для кохання. Настав день, коли він здобув її, виборов, узяв. Здавалося, що цей день стане початком їх довгих благих літ – разом. Та вона раптом зникла з його життя. Не відповідала на десятки дзвінків, ігнорувала, а пізніше сказала йому, що не готова до серйозних стосунків.
Ігор тяжко переживав свій подарунок долі. І подолати цю печаль йому взялася допомагати Ірина – дівчина, яка вже давно була закохана в нього. Та так, що те кохання і ніч не брала. Якось швидко все склалося, так Ігор і незчувся, як одружився. Не буває випадкових зустрічей. Це або випробування, або покарання, або подарунок долі. І ким для нього стала Ірина – залежало від того, який настрій був у чоловіка.
Цього разу він вирішив для себе, що його жінка – не просто покарання. Вона діймала його кожну годину якимись дорученнями чи просто перевіряла, що він робить. Зрозуміло: їй донесли про довгоногу Ксеню, от і бісилася. Але ж він – живий чоловік з живими бажаннями. Дивитися на розповнілу, постарілу жінку не було сил. Ігор себе почував, наче зачиненим у клітці пристрасті, поривання, жаги життя. Був ще повним сил та стремління і вважав, що Ірина мала б це зрозуміти, бо надто часто її голова боліла… Надто швидко пригасла її охота до чоловічих потреб.
«З такого кохання компоту не звариш!» – казав він собі авторитетно і вирішив подарувати дружині те, що на його думку, вона вартувала.
Ігор взяв до рук телефон і набрав номер Ксенії.
– Котю, бери таксі – і до мене, – виспівав у трубку, – маємо багато часу.
Що він тільки не спробує нині… Він вип’є цю жінку до денця – і не пошкодує. Бо вона для нього – лише розвага. Але яка!
Під ранок обох зборов сон, вони так і заснули, не накрившись, розкинувшись на ліжку.
Дзвінок у двері розбудив, сполохав. Ігор притиснув палець до губ, мовляв, тихо, нас немає вдома. Але у двері все дзвонили і дзвонили. Коли чоловік прокрався в коридор і зазирнув у вічко – побачив дружину.
– Одягайся, – прошипів Ігор.
Та Ксеня була не з тих, хто сховається під ліжком. І вона спокійно почала одягатися, зауваживши, що він нічого до Дня закоханих їй не спрезентував і тепер вона залишиться без подарунка.
Ігор відкрив двері з подивом:
– Тебе вже випустили? А я збирався телефонувати Семену Марковичу, щоб зранку він до тебе пішов і витягнув з тієї неприємної історії…
– А він мене і витягнув. Я сама йому зателефонувала. Чорти б тебе побрали!
Ірина вклала в останнє слово усю душу. І тоді Ігор зрозумів, що з подарунком він перестарався…
Зоряна ЗАМКОВА.
