Поради астролога Івана Круп’яка

Дерево вподібнене людині…

Дерева відходять зі світу, як люди. І їхній біль схожий на наш. Ми не чуємо, як плаче зламана гілка. А вона плаче… Ми не чуємо, як кричить живе дерево, коли його починають зрізати. А воно кричить…

Дерева дарують нам музику. Адже з них виготовлено стільки інструментів! Дарують нам радість у пору цвітіння. Вони здавна стали невід’ємними персонажами українського фольклору. Дерева є оберегами. І ми їх також повинні оберігати. Те ж саме стосується квітів, тварин, птахів…

Тернопільський астролог Іван Круп’як знає чимало історій про те, як переплітаються долі людей і природи. Історій життєвих та повчальних.

– Нам здається лише, – каже Іван Степанович, – що природа людині все прощає. Але це зовсім не так. Інколи людина замислюється: яка ж першопричина її негараздів? Історії, які я розповім, стануть для декого, можливо, відповіддю на це запитання.

Чотири сльози

Одна сім’я надумала добудувати хату. Було це навесні. Якраз цвіли дерева. Господар вирішив зрубати дві молодих вишні і яблуню. Вони нещодавно тільки-но почали плодоносити. Сусідка застерегла: не рубайте дерев, адже у вас росте трійко дітей. Але цей чоловік був переконаним атеїстом і не вірив у різні притчі. По-друге, він був керівником досить пристойного рангу, тому слова сусідки, котра за соціальним статусом була для нього ніким, не мали жодної ваги і уваги.

Будівлю розширили. Однак вона не принесла щастя. Троє дітей пішли з життя ще в досить молодому віці. Старша донька була гарно прилаштована. Навчалася в Одесі, там і вийшла заміж. Але невдовзі захворіла лейкемією. Лікування виявилося безрезультатним.

Середній син навчався у Києві. Там залишився працювати. Був гарним і здібним хлопцем. Мав роботу пов’язану з лабораторними дослідженнями. Невідомо, що трапилось, але його шкіра почала гнити. Медики нічим зарадити не змогли.

Наймолодшого сина звела зі світу горілка. Він двічі одружувався. Від першого шлюбу народилася дівчинка з фізичними вадами: заячою губою та сколіозом. Невдовзі помер від інфаркту і сам господар.

Залишилася одна дружина. Після чотирьох втрат кинулася шукати причини бід. А ще жінку непоїло, що чекає її внуків – донька залишила двох хлопчиків.

Причиною нещасть стали молоді зрубані дерева у пору цвітіння. Дехто, очевидно, не йнятиме віри: невже таке можливе? Хіба дерево здатне покарати людину? Так, воно здатне покарати свого кривдника!

Хотів би застерегти: не рубайте дерева у пору цвітіння. І, взагалі, якщо людина безпричинно нищить дерево, вона завдає шкоди і собі.

Пташине горе

Ми повинні наказувати дітям: руйнувати пташині гнізда – великий гріх. Дитячі пустощі інколи у дорослому житті можуть створити неабиякі проблеми. Свідченням цього є ось такий реальний випадок.

У подружжя не було дітей. А лікарі продовжували переконувати: чоловік і дружина – здорові. Якось вони прийшли до мене. Я запитав у чоловіка: «Ви, коли були хлопчаком, часом не любили руйнувати гнізда?» А він каже: «Було таке. Мати мене і сварила, і била – не допомагало. Я зробив паличку з ліщини і нею розбурхував гнізда. Мені було цікаво споглядати, як полохаються маленькі пташенята, як вони кричать».

Власне, це і стало причиною безпліддя у руйнівника гнізд. Природа покарала його подібно до того, що він витворяв.

Мирти повинні вирощувати хлопці

Чи відомо вам, що миртове дерево повинно рости у тій родині, де є хлопець? Воно і росте там краще. Особливо, миртички… Колись ця рослина була обов’язковим атрибутом весіль. Цю традицію варто б відродити і продовжувати.

Є рослини, які приносять щастя. Мирти – одні з них. Їх повинен вирости молодий і принести у дім нареченої, аби вплести у весільні букетики. Мирт – це мир і злагода у сім’ ї. А ще в таких родинах народжуються здорові діти.

Просити на весілля молода і дружки повинні у віночках та національних костюмах. Шлюб також варто брати у національному одязі. Дуже добре, коли збереглася материна чи бабусина вишиванка. У ній – добра енергія поколінь.

А знаєте, скільки квіточок та стрічок повинно бути у вінку? Дванадцять! Це – похідне від дванадцяти місяців у році. І цей віночок приноситиме щастя й даруватиме гарну долю дванадцять місяців. А віночок – круглої форми. Отже, щастя йтиме по колу… Дванадцять місяців і ще дванадцять, і… Коло – це безкінечність…

Слухала ці розповіді і думала: не лише дерево, а й людське життя нині нічого не варте. А дерева стали останнім часом на заваді будівельникам, бізнесменам… У парках, сквериках зводять будинки, різноманітні генделики. І, здається, нікого це не хвилює: ні владу, ні людей. Інколи люди пошумлять та й заспокояться. Шкода, що дерева кричать беззвучно…

Мимохіть пригадалися слова одного вірша, над якими варто задуматися кожному з нас:

Дерево вподібнене людині,

воно все бачить,

розуміє теж.

Воно і плаче,

й мерзне в хуртовину,

в негоду тужить,

журиться без меж…

Переконатись можна

дуже просто,

його зустрівши

нерідко між людей: