Надзвичайно пріоритетним сьогодні є питання перегляду національними судами справ за рішеннями Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд), оскільки відновлення судами судового провадження за рішеннями Європейського суду зумовлює потребу удосконалення процесуального законодавства у цій сфері.
Питання перегляду рішень національних судів, що вступили в силу за наслідками остаточного рішення Європейського суду, залишаються на сьогодні вкрай гострими. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не встановлює зобов’язальних приписів щодо процедури такого перегляду, лише встановлює, що учасники угоди зобов’язуються виконувати остаточні рішення Європейського суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами та що його останочне рішення передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.
У свою чергу, відповідно до вимог статтей 124, 129 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. При цьому, здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу, а також здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Водночас, спеціальних повноважень за судами України щодо перегляду справ за рішеннями Європейського суду та інших міжнародних судових органів не закріплено. Разом з тим, у пункті 8 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» вказано, що судові рішення інших держав, рішення міжнародних арбітражів, рішення міжнародних судових установ та аналогічні рішення інших міжнародних організацій щодо вирішення спорів є обов’язковими до виконання на території України за умов, визначених законом, а також відповідно до міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Втім, процесуальні кодекси України сьогодні передбачають спеціальну підставу для перегляду національного судового рішення Верховним Судом України (далі – ВСУ) за наслідками винесення остаточного рішення Європейського суду у кримінальному, адміністративному, цивільному та господарському процесах, зокрема «встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом» (пункт 4 частини 1 статті 445 Кримінального процесуального кодексу України, частина 2 статті 2971 Кодексу України про адміністративні правопорушення, пункт 3 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, пункт 3 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України, пункт 4 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України).
Спільними рисами цього провадження в усіх процесах є наступні: ініціатива перегляду справи виходять виключно від особи, на користь якої ухвалено рішення міжнародного суду (Європейського суду); термін звернення до ВСУ за цією підставою є коротшим ніж за іншими та становить місяць з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення Європейського суду, «стало або мало стати відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного» (крім Кримінального процесуального кодексу України, де цей термін становить три місяці); до заяви поданої до ВСУ має додаватися копія рішення міжнародного суду (Європейського суду), або клопотання про витребування такої копії рішення, якщо її немає у розпорядженні особи, яка подає заяву; строк розгляду такої заяви про перегляд судового рішення ВСУ не може перевищувати одного місяця з дня призначення справи до розгляду;
справа про перегляд судового рішення з підстави остаточного рішення Європейського суду розглядається на спільному засіданні всіх судових палат ВСУ; засіданння є правомочним за умови присутності на ньому не менше двох третин суддів від загального складу кожної з судових палат ВСУ, при розгляді справи головує на засіданні суддя-доповідач; постанова про повне або часткове задоволення заяви або про відмову у задоволенні заяви підлягає оскарженню.
Відмінним є те, що за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення, у випадку виникнення наведених вище підстав у адміністративних, цивільних, господарських справах, ВСУ може: 1) скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і прийняти нове судове рішення чи змінити судове рішення; 2) скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення; 3) скасувати судові рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. А у кримінальних справах, зокрема: 1) змінити судове рішення (судові рішення), не передаючи справу на новий розгляд; 2) скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково та направити справу на новий розгляд до суду, який ухвалив оскаржуване судове рішення; 3) скасувати судові рішення та закрити провадження у справі.
Варто вказати, що перегляд справ ВСУ вже став предметом розгляду у Європейському суді щодо відповідальності його нормативного підгрунтя та практики вимогам Конвенції, зокрема в порядку статті 6 Конвенції. Відповідні порушення були констатовані Європейським судом у справах «Бочан проти України» (у цивільному процесі) та «Яременко проти України» (у кримінальному процесі).
Наведене доводить актуальність проблеми перегляду справ Верховним судом України, зокрема відновлення ним судового провадження за рішеннями Європейського суду, зумовлює потребу удосконалення процесуального законодавства та практики суду у цій сфері.
Т. ВОВК, перший заступник начальника управління, представник Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини у Тернопільській області.