Уперше офіційно свято День Матері встановлене Конгресом США 8 травня 1914 року.
Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була Олена Кисілевська, редактор тижневика «Жіноча доля». У 1929 році «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині.
В Україні День Матері відзначається в другу неділю травня відповідно до Указу Президента України від 10 травня 1999 року № 489/99 «Про День матері». Щоправда, у багатьох країнах світу День матері відзначають 13 травня.
Загалом День матері оголосили святом 53 країни світу.
У 2017 році День матері в Україні припало на 14 травня.
Кодекс законів про працю України (КЗпП України), закони України «Про охорону праці», «Про відпустки» передбачає ряд гарантій для працюючих жінок з неповнолітніми дітьми. Цим держава реалізує конституційні норми про охорону материнства і дитинства.
Відповідно до статті 174 КЗпП України працю жінок забороняється застосовувати на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці.
Жінок не можна залучати до підземних робіт, крім нефізичних робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню.
За жодних обставин не допускається залучення вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до 3-х років, до роботи у нічний час, до надурочних робіт, до робіт у вихідні дні та направлення їх у відрядження, що передбачено статтею 176 КЗпП України. Щодо жінок, які мають дітей віком від 3-х до 14-ти років або мають дитину-інваліда, то залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження вони можуть лише за наявності їхньої згоди на це (стаття 177 КЗпП України).
Статтею 184 КЗпП України заборонено відмовляти жінкам у прийнятті на роботу і знижувати їм зарплату з мотивів, пов’язаних з вагітністю або наявністю маленьких дітей (до 3-х років), а одиноким матерям – за наявності дитини віком до 14-ти років чи дитини-інваліда. При відмові у прийнятті на роботу таким жінкам роботодавець зобов’язаний повідомити причини відмови у письмовій формі і цю відмову можна оскаржити до суду.
Працюючим жінкам, які мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної обідньої перерви, надаються додаткові перерви для годування дитини, як мінімум, кожні 3 години по 30 хвилин. Якщо грудних дітей двоє і більше, то тривалість перерви встановлюється не менше години. Перерви для годування дитини включаються у робочий час і оплачується за середнім заробітком (стаття 183 КЗпП України).
Роботодавцю за будь-яких умов заборонено тимчасово переводити на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, вагітних жінок та жінок, які мають дитину-інваліда або дитину віком до 6 років, без згоди цих жінок.
Роботодавець не має права звільнити з роботи з власної ініціативи вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до 3-х років, одиноких матерів з дитиною до 14-ти років або дитиною інвалідом. Єдиний виняток – звільнення у зв’язку з повною ліквідацією підприємства. Але й у цьому випадку такі жінки повинні обов’язково бути працевлаштовані роботодавцем.
Слід мати на увазі, що жінки, які працюють за строковим трудовим договором, після його закінчення обов’язково мають бути працевлаштовані роботодавцем. При цьому на період працевлаштування за ними зберігається середня зарплата, але не більше 3-х місяців з дня закінчення строкового трудового договору (стаття 184 КЗпП України).
Відомо, що у перший рік роботи жінка може йти у щорічну відпустку повної тривалості, пропрацювавши не менше 6 місяців. Але Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (із змінами) встановлює певні категорії осіб, які вправі отримати відпустку повної тривалості, не чекаючи 6-місячного терміну: це жінки перед відпусткою у зв’язку з вагітністю і пологами або після неї; жінки, які мають 2-х і більше дітей віком до 15-ти років або дитину-інваліда. Ці ж самі категорії жінок, а також одинокі матері, які виховують дітей без батька, мають право брати щорічні відпустки у зручний для них час. Відмовити у наданні щорічної відпустки цим категоріям жінок у період, про який вони просять, роботодавець не має права (стаття 10).
Згідно зі статтею 179 КЗпП України за бажанням жінки у період перебування її у відпустці для догляду за дитиною вона може працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.
Відповідно до статті 182-1 КЗпП України жінці, яка працює і має 2 і більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка всиновила дитину, одинокій матері надається щорічна додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів. Ця відпустка надається понад основну щорічну відпустку. При цьому немає значення період, який пропрацювала жінка; ця відпустка надається не за відпрацьований рік, а за календарний. Відкликати жінку з такої відпустки не можна, оскільки Закон України «Про відпустки» даної норми не передбачає. Грошову компенсацію за таку невикористану відпустку виплачують лише у разі звільнення, причому за всі невикористані дні, незалежно від місяця звільнення.
Головне територіальне управління юстиції у Тернопільській області.
