В одній з антикварних лавок Айови натрапила на популярний американський журнал «Look», 1967 року видання. 46-річний раритет зацікавив тим, що повністю присвячений Радянському Союзу. На титульній сторінці журналу великими літерами написано: «Russia Today» («Росія сьогодні»). «50 years after the Revolution that changed the World» («50 років після революції, що змінила світ»).
Перегортаючи сторінки журналу, дивувалася: невже це розповідь про країну, в якій я народилася, життя і побут якої добре знаю. Особливо вразили деякі фотографії. Мабуть, і американці, які бачили це видання, думали: о, та в СРСР не все так погано…
До речі, у сучасних США є чимало прихильників соціалізму. Звісно, ці люди ніколи не жили в соцкраїнах, не знають, що означає репресії, голод, дефіцит, черги, комуналки та інші подібні «принади». І дехто й досі не розуміє: навіщо було розвалювати Союз…
Отож, популярний «Look» про тодішнє життя в СРСР писав, зокрема, таке: «Pадянські громадяни почувають себе у безпеці, не хвилюються про голод, самітність та інші лиха. Мають свободу. Політичний терор закінчився…
1967 рік – найважливіший для радянської промисловості та сільського господарства…
Якби чесні і демократичні вибори були проведені в Радянському Союзі сьогодні – за участю законної альтернативи (очевидно, мається на увазі опозиції – авт.), і була б гарантія того, що обрані люди будуть служити державі – Комуністична партія перемогла б. Це – не спекуляція. Це – висновок, зроблений на місці, у результаті спостережень та інтерв’ю десятьма редакторами і фотографами «Look», чиї подорожі по Радянському Союзу для цього випуску тривали більше року…
Щоб досягти поваги з боку громадян, Комуністична партія використала такий політичний інструмент, як компроміси…
Росіяни перебудовують свою систему освіти, тому що нинішня вбиває ініціативу…
Бонуси, прибутки, заохочувальні виплати заганяють у глухий кут візитерів із Заходу…
Соціолог пропонує: «Ніколи не слід сприймати Маркса чи Леніна буквально. Їх потрібно сприймати, відповідно до нинішньої ситуації».
Громадяни мають товари народного споживання та пріоритети…».
Також американські журналісти розповідали, що житлові приміщення в усьому Союзі дуже маленькі, багато молодих сімей не мають змоги жити окремо від батьків.
Щодо сільського господарства, журнал пише: «Привид переслідує радянські господарства – привид приватного підприємництва. Хоча соціалістична теорія базується на колгоспах, посіви не приносять очікуваних прибутків. На великих ділянках багатої української землі збирають менші врожаї, ніж у приватних сільськогосподарських господарствах». А підпис під фотографією українського тракториста гласить, що люди цієї професії у 1967 році отримували 150 доларів зарплати.
Чимало уваги заокеанські журналісти приділили політиці. Ось деякі з підзаголовків великої статті «Від Сталіна – до Косигіна: міфи і реалії»: «Хрущов міг бути настільки ж жорстким, як Сталін», «Сталін боявся людей, а Хрущов спілкується з ними», «Кремль приділяє більше увагу громадській думці».
Критика загалом дісталась товаришу Сталіну. До Микити Хрущова американські журналісти були більш поблажливі. Також позитивно відгукувалися про зустріч тодішнього голови Ради Міністрів СРСР Олексія Косигіна з президентом США Ліндоном Джонсоном.
Стосовно КДБ, то у статті з короткою, але промовистою для кожного американця, назвою «KGB», сказано: щупальця цієї організації розповсюджені в усьому світі, вона вербує шпигунів тощо. Йдеться тут і про убивство в Мюнхені агентом КДБ Богданом Сташинським «українського лідера в еміграції Степана Бандери».
Цікавою є розповідь про російське хутро і частково радянську моду. Американці знимкували моделей у Санкт-Петербурзі (тодішньому Ленінграді) взимку. Усі модельки, як належало радянським жінкам, були надто серйозні. Зате одяганки – доволі розкішні. Ціни – також. Пальто з натурального соболя – $15 тисяч, муфта – $1650, міні-спідниця – $2400, жакет (хутряний) – $3100, папка (хутряна) – $1000, соболине пально з облямівкою із натуральної шкіри – $7000. Сподіваюся, читачі журналу не думали, що такий вишуканий і дорогий одяг був доступним усім радянським жінкам.
Чоловічої моди, на жаль, не представлено. Натомість, на одній зі світлин – радянські чоловіки – у день відпочинку. Один із них на запитання американських журналістів сказав, що працює в гаражі (у якому – невідомо – авт.) і отримує зарплату 250-300 доларів на місяць.
І, звісно, як було не розповісти про російську чорну і червону ікру?! З млинцями! З шампанським і горілкою «Московская»! А фотографії чого варті! У тексті, зокрема, йдеться: «Pосіяни люблять з ікрою, не поспішаючи, випити фужер горілки». Атож! Росіяни не вміють пити повільно. І п’ють горілку не фужерами, а гранчаками. А, якщо без жартів, то хто в Радянському Союзі наминав ікру ложками? Заокеанські ж читачі могли подумати: ікра, шампанське і горілка – мало не щоденна складова меню радянської людини.
Ще дізналася із закордонного журналу, що у 1967 році в Союзі можна було орендувати автомобіль «Волга» за $6 у день. А після перших десяти днів оренди – наступні коштували – $5,50. Також можна було орендувати авто з водієм, але це коштувало дорожче – до $50 у день.
Є в журналі й багато іншої цікавої інформації. Можливо, якось до цієї теми ще повернуся…
Ольга ЧОРНА.
