Піст здавна встановлено у християнській Церкві. Мета його полягає в тому, щоб сприяти вірним у перемозі духовно-моральних прагнень над чуттєвими. Піст – дар древній, піст – дорогоцінність отців. Він сучасний людству. Піст узаконено в раю. Таку першу заповідь прийняв Адам: «З дерева пізнання добра і зла не їж» (Бут.2,7). Оце «не їж» – є узаконення посту і стримання», – говорить св. Василій Великий. Преподобний Симеон зауважує: «Піст є початком і основою всякого духовного діяння. Які б чесноти не чинив ти на основі посту, всі вони будуть непохитні й непорушні, бо збудовані на твердому камені».
Проте, сам піст ще не може дати спасіння, коли не буде узгоджений з тією метою, заради якої вдаються до нього, коли відсутні плоди посту. Він – тільки засіб боротьби з гріхом. Тож, не піст сам по собі виправдовує людину перед Богом, а та зміна, що відбувається в ній під час посту.
Є піст тілесний, а є піст і душевний, – говорить св. Тихон Задонський. Тілесний піст – коли утроба постить від їжі й пиття, душевний піст – коли душа стримується від лихих помислів, діл і слів. Ти постиш? Не бери чужого, стримуй язик твій від неправди і уста – від лестощів, прости образу ближньому твоєму, щоб і самому одержати відпущення гріхів. Той, хто постить, святкує перемогу духу над плоттю. На час посту Церква накладає певні обмеження в їжі, які полягають в тому, що люди свідомо приймають її не для насолоди, а тільки задовольняючи потребу тіла. Однак, це стримування має бути «по силі своїй», тобто, не повинно знесилювати тіло. Не слід накладати на себе такого посту, який перевищує сили. Полегшення його для немічних дозволяється і церковними правилами.
Ніколи не можна досягти духовної чистоти самим тільки стримуванням від їжі, тобто – постом тілесним, не пам’ятаючи того, що він неодмінно має поєднуватися з подоланням інших пристрастей. Той, хто стримується в їжі, але поводиться недостойно, не перестає грішити.Зовсім нерозумно було б утримуватися від дозволеної їжі, а очима поїдати те, що заборонено. Ти не їси м’яса? Не вкушай же і очима нескромності. Нехай постить і слух, піст якого полягає в тому, щоб не слухати лихослов’я і неправди. Нехай і язик постить від марнославства і лайки.
Чоловіколюбивий Бог показав багато шляхів, якими ми, коли тільки того самі захочемо, можемо досягти великої сміливості перед Ним. Піст і покаяння – дві сходинки морального вдосконалення християнина. Усвідомлюючи свої гріхи, ми повинні осуджувати себе за них перед Богом і мати твердий намір покинути їх, принести щиру сповідь Богові перед отцем духовним, прагнути всіма силами відкинути гріхи і досягти успіхів у доброчесності.
Приступаючи до покаяння, треба найперше уважно придивитися до свого внутрішнього стану, звіряючи його з Божим законом. Без такого самовипробування неможливе глибоке усвідомлення своїх гріхів і щире розкаяння. Кого приваблює більше поверхове, той, звичайно, не любить заглиблюватися в себе, неохоче зважає на свої недоліки, часто намагається приховати їх від себе. Та, як сказав Господь, навіть «за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь в день суду» (Мф.12,36). Як іскра спричиняє пожежу, як незначна недуга обертається часто у невиліковну хворобу, так і малі, на перший погляд, незначні гріхи можуть згодом стати тяжкими. Отже, всякий гріх ламає якусь заповідь закону Господа, Який сказав: «Будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний» (Мф.5,48).
Піст приборкує тіло, душу ж просвітлює, робить легкою і зринаючою вгору. Приборкання плоті слід поєднувати із сокрушенням духу, – тоді ми принесемо найприємнішу жертву Богові. Піст – літо духовне. Тож, від його початку оброби ниву твоєї душі, виполи терня, посій слово благочестя. В піст кожний з нас мусить частіше замислюватися над тим, як йому треба вірувати в Бога, як любити Його, як молитися Йому і, взагалі, яких обов’язків слід дотримуватися щодо Бога, самого себе і ближніх.
Скористаймося ж часом Великого посту як слід, і кожного дня будемо оглядати і очищати себе від пороків через покаяння і молитви, примножуючи в собі скарби чеснот. Перевіряймо власні помисли і вчинки, твердо сподіваючись, що з милості Божої наступного дня будемо вільні від тих гріхів, від яких ще не позбулися сьогодні.
