На подвір’ї – пам’ятник Шевченку, а у бібліотеці – 57 «Кобзарів»
– Цей пам’ятник Шевченку – унікальний, – каже Іларіон Пилипець. – Він не схожий на інші. Коли мій син їздив на Черкащину, то я попросив його привезти камінці і землю з Кирилівки та Моринців. Заслужений художник України Євген Удін привіз мені каміння з далекого півострова Мангишлак у Казахстані, де десять років перебував у засланні Тарас Григорович. Також є часточка Чернечої гори. Камінці ми вмонтували в постамент, а капсулу із землею з цих всіх місць вмонтували всередині. Ще дуже хочу біля пам’ятника висадити саджанець Тарасової верби.
Іларіон Пилипець цікавиться творчістю Тараса Шевченка з дитинства. З усмішкою згадує перший прочитаний «Кобзар», який поцупив у бібліотеці, будучи п’ятикласником.
– Мама мого друга була завідуючою сільською книгозбірнею, – розповідає чоловік. – Ми з товаришем любили туди приходити. Одного разу привезли нові книги. Я побачив «Кобзаря» і взяв собі, нічого нікому не сказавши. Потім мене совість мучила за це, але вірші Шевченка так сподобалися, що я їх не раз перечитував, і відтоді полюбив творчість поета.
Сьогодні у колекції тернополянина – 185 книг, присвячених творчості великого поета. Серед них – 57 «Кобзарів». Найстаріше видання датоване 1912 роком.
– Виданий він у Санкт-Перербурзі, – розповідає пан Іларіон. – Я купив його у Ланівцях у крамниці «Букіністична книга». Коли побачив, то подумав, що таке унікальне видання не продається. Натомість, продавчиня каже: «Ця книжка у нас вже місяць лежить. Купуйте, якщо зацікавила». І ціна була дуже хороша, тож я був щасливий такій знахідці. Ще одне унікальне видання – «Кобзар», який зберігся у криївці. На сторінках – замітки олівцем, а сама книга доволі зношена. Це свідчення того, як шанують і люблять Шевченка, адже читали її багато людей, і не раз.
А ще племінниця зі Штатів привезла пану Іларіону книгу із перекладами «Заповіту» на 147 мов світу. Незабаром має передати 11 унікальних видань «Кобзарів» із Штатів. Також є у колекції точна копія захалявної книжечки, куди поет записував свої поезії під час заслання.
– Важко уявити життя без Шевченка, адже його слова досі живлять нашу націю, а поезії і сьогодні не втрачають актуальності. Кобзар досі з нами, він нас навчає, дає поради, заставляє боротися. Читаєш вірші і в кожному знаходиш щось для себе. Шевченко – феномен української культури. Для мене він є дороговказом, як жити і любити Україну.
Іларіон Пилипець зізнається: найбільше у житті хоче, аби здійснилася мрія Тараса Шевченка, аби Україна була справді вільною і щасливою державою без жодних посіпак, гніту, цькування ззовні і всередині, щоб панував мир і спокій в нашій країні.
