Що скаже Брюссель? Вашингтон? Москва? Як відреагує на цей чи інший крок України канцлер Німеччини? Президенти Франції і США? Як це розцінять під час перемовин у Мінську? Саме цим чи не найбільше переймається українська влада. А кого турбує, що думають та відчувають українці?
Україна, за словами керівників держави, «стоїть пліч-о-пліч» з Німеччиною і Францією, де зараз часті теракти. Співчуває туркам, сирійцям… І полякам – за Волинську трагедію.
Випадки терактів у Європі активно висвітлюють у ЗМІ, зазначають експерти. За два останніх місяці, приміром, на українському Сході загинуло не менше людей, ніж у Європі. Але на Заході навколо цих подій створюють сильний інформаційний шум.
А наша власна біда стала статистикою. Мало не щоранку чуємо у новинах: «Сьогодні в зоні АТО загинули…» Без імен, прізвищ, емоцій…
Уже третій рік Україна у чорній хустині. Ховає своїх кращих синів. Плаче… Проте можновладці не стають на коліна перед загиблими солдатами. А родини добровольців, які повернулися зі Сходу в домовинах, змушені доводити в судах, що їхні сини чи чоловіки воювали в АТО. Хіба це поза законом – любити і захищати свою Батьківщину?
Чимало політиків та представників влади третій рік нарікають, що Захід не дає Україні зброю. Панове, але ж у нас офіційно немає війни. У той же час, є чужа армія, зброя, окуповані території. Як за Путіним: нас тут нема, але ми тут є. Хоча президент Петро Порошенко минулого місяця заявив: «В Україні, через російську (!) агресію, на Донбасі загинули 10 тисяч людей, ще 20 тисяч були поранені».
У липні ця жахлива цифра зросла. Зрештою, хіба ми знаємо правду, скільки насправді смертей і каліцтв?
Секретар РНБО Турчинов Олександр, у свою чергу, зазначає: Донбас – це російський випробувальний полігон. За його словами, Кремль на території окупованої частини України просто випробовує свою нову зброю. А те, що це спричиняє страшні наслідки, Путіна не хвилює.
Цьогоріч зафіксовано використання ворогом нової мінометної установки КМ-8 «Грань», яка стріляє керованими мінами калібру 120 мм. Вона здатна знищити з одного пострілу броньовані об’єкти та укріплення військових груп без попереднього пристрілювання. А ще – установка «випльовує» керовані тепловізорами міни.
Також окупанти випробовують автоматизовану систему керування вогнем «Малахіт». Прилади лазерної локації та лазерні прилади оптико-електронної протидії останнього покоління. Боєприпаси з посиленими бойовими характеристиками, заборонені міжнародними конвенціями.
Турчинов наголосив: згаданою новітньою зброєю користуються лише бійці збройних сил Росії.
А Україна виконує Мінські домовленості. Влада продовжує називати війну антитерористичною операцією з танками, «Градами», знищеними містами і селами, «вбитими» промисловими підприємствами. І з тисячами смертей.
Це звучить жорстоко, але суспільство, неначе, змирилося з неоголошеною війною. «Проковтнуло» зухвале, викличне вбивство журналіста Павла Шеремета. Що це: втома? Байдужість?
…Україна отримала ще один головний біль. Волинська трагедія. У 2003 році польський Сейм і українська Верховна Рада одночасно приймали постанову про примирення. Цьогоріч Сейм уже засуджував «український націоналізм» без будь-яких консультацій з Радою.
Справедливо зазначив у статті «Геноцид – лише початок» для Інтернет-видання «Zaxid.Net» журналіст Юрій Опока: цікаво було б почути хоча коротенький звіт, як спеціалісти від зовнішньої політики Верховної Ради працювали, щоб запобігти цьому голосуванню. Скільки разів голова комітету ВР у закордонних справах Ганна Гопко відвідала Варшаву, коли там вирували волинські страсті?
Варто нагадати, група українських інтелектуалів, політиків і духовних осіб надіслала лист полякам, пов’язаний з непростою історією двох народів. Він містив таку культову фразу: «Ми просимо вибачення і так само пробачаємо злочини і кривди, заподіяні нам». Але це звернення залишилося без відповіді. А факт визнання «Волинського геноциду», безпрецедентне падіння прихильності до українців серед поляків та безкарні напади на українські меншини свідчать: українсько-польський «медовий місяць» закінчився.
І ще – цікавий нюанс. Поінформовані львів’яни кажуть, що поляки почали активно вивчати архівні документи, які стосуються власності їхніх предків у Львові. Начебто, до державного архіву щодня надходить близько 25 запитів із сусідньої країни. А далі можуть бути позови у європейські суди визнати їх власниками львівських будинків, квартир, земельних ділянок. Тобто, останнє рішення Сейму щодо подій понад семидесятирічної давності підштовхує поляків шукати змогу повернення нерухомого майна в Галичині та на Волині.
Якось так, «по-сусідськи», коли «за городами» війна…
