(Присвячую офіцерці Любові Плаксюк –
із 26 артилерійської бригади)
Чотири потужні самохідні гармати «Гіацинт–С» із маршу розвертаються у горизонтальний фронт і завмирають на краю розораного поля. Артилеристи кидаються розчохляти зброю, готувати до бою. Вони рухаються швидко і злагоджено, не витрачаючи намарно жодного руху натренованих м’язів. Через лічені хвилини батарея готова. Опорні плити САУ впираються у землю, гармати наведені на ціль, снаряди заряджені. Усі чекають наказу командира батареї.
-Вогонь! – лунає суворий, але приємний жіночий голос.
Чоловіки закривають вуха, рятуючи їх від звукового шоку, а їхні велетенські гармати з надпотужним гуркотом і вогняним подихом посилають у бік ворогів смертоносні «подарунки». Із дзвоном падають на ґрунт порожні гільзи із відстріляних набоїв. Раз за разом, знов і знов…
За хвилину командирка «Гіацинтів» чує по рації очікуване:
-Плюс! Молодці! Наказую покинути позицію!
Військова розуміє – опорний пункт ворога знищено дотла вогнем її зброї, рашистську техніку і живу силу спалено. Завдання виконано.
-Зачохлити гармати! Відходимо! – наказує вона підлеглим.
Бійці блискавично виконують наказ своєї командирки. Колона САУ швидко від’їжджає, бо ворог може вирахувати розміщення українських артилеристів і вдарити у відповідь…
Молода офіцерка сидить у першій машині й уважно спостерігає із поворотної башти за довкіллям. Її обов’язок – першою побачити небезпеку і вчасно зреагувати на неї, щоб урятувати життя своїх бійців. Вона відповідає за кожного із них!
У мирний час двадцятивосьмирічну жінку багато хто, мабуть, вважав би красунею. У неї правильні риси обличчя, чорні брови врозліт, глибокі сірі очі, чітко окреслені вуста й ошатне русяве волосся. Її ім’я – Любов, що означає всесильне, нездоланне почуття, вічний мотор життя і добра на землі (жодна істота у світі не може бути щасливою без любові). І, як і всі жінки, вона обожнює квіти!
Із початком війни молода вчителька історії одягла однострій ЗСУ і пішла захищати Батьківщину. За шість років на фронті подолала шлях від радіотелефоністки до командирки батареї самохідних гармат.
Коли Любов уперше побачила САУ «Гіацинти», їй дух перехопило від захоплення – яка ж у них велич і сила! Підсвідомо відчула, що хоче керувати однією із цих могутніх дев’ятиметрових гармат. Тому одразу почала вивчати артилерійську справу з книжок, а у вільний час спостерігати за роботою заряджаючих, навідників і командирів розрахунків САУ. За кілька місяців досконало оволоділа теорією, а згодом і практикою – під час навчань на полігоні зробила свій перший постріл із гармати. Так вона влилася до сім’ї воїнів-артилеристів.
Сьогодні молода військова – перша жінка в ЗСУ, яка командує батареєю самохідних артилерійських установок. Нищить ворогів рідної держави і мріє разом із побратимами швидко здобути перемогу.
Любов ніжно гладить рукою броню своєї бойової машини.
-Ви любите квіти? – помітивши її жест, із доброю іронією питає навідник Петро, котрий разом із двома іншими номерами розрахунку гармати сидить за її спиною, біля бойового комплекту.
-Звичайно! – віджартовується командирка. – Особливо ті, які дихають вогнем на ворогів – «Гіацинти», «Гвоздики» й «Піони»!
– Проти природи не попреш! – гучно сміється Петро. – Усі жінки люблять квіти! Тільки – різні!
Неоніла КРЕМ’ЯНЧАНКА.
