Роман Смосюк з Нападівки Борсуківської громади (колишнього Лановецького району) не служив в армії. Але коли росія розпочала повномасштабну війну, вже 25 лютого написав заяву, аби йти добровольцем на фронт.
Проте спочатку був у теробороні, чергував на одному з блокпостів. Мобілізували Романа 18 травня. Він захищав Україну і нас з вами у найгарячіших точках. Рівно через місяць, 18 червня, під час бойового завдання в населеному пункті Богородичне на Донеччині, Роман загинув, отримавши поранення, не сумісні з життям. Воїну було всього 33 роки.
Роман був надією та опорою у сім’ї – для мами Євгенії, сестри Алли, племінника Максимка, бабусі, адже батько залишив їх, у свій час виїхавши в росію.
«Так склалося, що пані Євгенія ростила дітей самотужки. Намагалася вкладати лише найкраще. Аби поставити на ноги, змушена була їздити на заробітки за кордон. Тоді Роман проживав з бабусею, опікувався нею, у всьому допомагав. По закінченню школи, навчався в Бережанському агротехнічному інституті, однак за спеціальністю ніколи не працював. Їздив на заробітки в Іспанію, Польщу. Але довго там не міг бути, тягнуло додому, де все таке рідне і близьке. Він планував жити в рідному селі, власноруч робив ремонт у хаті, облаштовував подвір’я, мріяв про сім’ю, будував плани…
Роман захоплювався спортом, навіть вдома облаштував собі спортзал, де тренувався. Займався армреслінгом. Неодноразово на змаганнях, що відбувалися в громаді, виборював призові місця. А ще, як пригадують рідні, любив автомобілі, слідкував за змаганнями з авторалі. Будучи на війні, не раз телефонував до сестри і просив подивитися чергові перегони, щоб знати, хто переможець, – розповіла у Lannews.net журналістка Олеся Мельничук.
За кілька днів до своєї загибелі Роман зателефонував мамі. «Мамочко, моліться, бо тут справжнє пекло….» На жаль, мамина молитва не вберегла сина. Це були останні слова Героя…
Осиротіла без внука і старенька бабуся, без брата сестра Алла. І її синочок Максимко, якому Роман був хрещеним.
Односельці, друзі говорять про Романа тільки добрі слова. Бо він і сам був добрим. Душа компанії, позитивний, прязний, усміхнений, готовий прийти на допомогу в будь-який час дня і ночі, – таким згадують Романа.
Провести Героя в останню дорогу прийшли сотні людей: жителі громади, односельці, друзі, побратими… Кажуть, не хочеться вірити, що цей світ залишають найкращі. Але тепер Роман, який був щирим патріотом, разом з іншими українськими захисниками боронитиме рідну землю з небес.
Поховали Романа 25 червня у рідній Нападівці.
Вічна пам’ять Герою!
