На Великдень Марійка та Дмитрик завжди їздили до прабабці. От і цього разу приїхали напередодні.
– Бабуню Дарко! Бабуню Дарко! – гукали навипередки, обіймаючи стареньку.
– Ой, ви ж мої шалапути! Заждіть, бо з ніг мене звалите, – відмахувалась радісно бабця. – Онде, як виросли! Дмитрик майже мене наздогнав. Я така щаслива, що ви про мене не забуваєте…
– Ми так скучили за вами, бабцю! – щебетала Марійка.
– Та й паска у вас найсмачніша, – підтакнув Дмитрик. – Ні мама, ні бабуся такої не вміють спекти.
– Є, є вже для вас по пасочці! Такі ж славні, як і ви, мої любі! – посміхалась бабуся. – Ходімо, подивитесь.
У чистій хаті, як її називала бабця, на столі, мов на виставці, паски – великі і маленькі, чекали Великодня. Пекла їх баба Дарка за своїм особливим рецептом за три дні до свята.
– Ба, а писанки будуть? – дивились в очікуванні оченята правнучків.
– А як же без них? Я навмисне залишила це для вас, мої помічники! А тепер ходімо, трохи перепочинете з дороги.
– Згода, от тільки, якщо розкажете щось цікаве про свято.
– Та вже ж! – погладила голівки двійнят.
І вже за хвилину обидва правнучки повкладалися на розшитих маками та волошками подушках.
– Лягайте і ви, бабуню, з нами.
– То що ж будемо слухати?
– Бабусю, а навіщо люди на Великдень писанки та крашанки малюють?
– Цей звичай ще й раніше був, ще наші прапрадіди вважали, що Всесвіт з’явився з яйця. Саме воно є символом народження життя, плодючості та усіляких щедрот… Старі люди оповідають, що коли Ісус ходив із святим Петром по землі, вони проходили через одне село, а там недобрі люди жили. Побачили вони Христа та й почали камінням і грудками шпурляти в нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі, зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень.
Ще кажуть, що недовірки спокушали Христа, як Він ішов на страждання. Набрали в пелену камінців і спитали Спасителя: “Що в пелені?” Христос відповів: “Крашене та писане!” Вони відкрили пелену, щоб посміятися, а там справді – крашанки та писанки. Отаке от!
– Бабусю, я пам’ятаю, як ми їздили у музей писанкарства з татом і мамою, там розповідали таку легенду, що писанки Мати Божа малювала і дарувала їх Пілатові, щоб той змилувався над її Сином. Мати Божа плакала і слізьми обливала свою роботу, а тому, коли пишуть писанки, то вимальовують цятки, подібні до сліз…
– Гарно, хтозна, може, й правда це свята… – зітхнула бабця.
– А що ж ми будемо на своїх писанках малювати? – задумалась Марійка.
– А я вже знаю! Це ж свято весни і пробудження? Тому, я намалюю сонце!
– Добре, дитино! Сонце – це символ Бога, оскільки Бог – це світло.
Бабця Дарка підвелася та й заходилася готувати місце для роботи. Де ж вони влежать, її милі онучата, з такою фантазією та стремлінням? «Вже й очі мої не ті, щоб писанки малювати. Пофарбувала б крашанки цибулинням… Але ж для дітей це справжнє диво… – розкладала бабця на столі фарби, писачки та віск. – А для мене радість велика – за ними спостерігати!»
– А я знаю гарний віршик великодній! – гордо промовив Дмитрик
– То й розкажи.
– Ввечері матуся нас чарує –
Писанки на виставку малює.
Віск черпає
писачком із блюдця,
Її очі лагідно сміються.
Її очі світяться у ласці.
Квітоньки
на писанці зірчасті,
А на другій –
півники та бджоли,
Ми таких не бачили ніколи.
А на третій – олені і сарни,
На четвертій –
рушничок прегарний…
Справжній писанкар
моя матуся,
Я у неї малювати вчуся.
– Ось вам і підказка, що можна намалювати на писаночці, – посміхнулась бабця.
Взялися до роботи і вже за кілька годин зелено-золотаві, блакитно-коричневі, оранжеві, з кривульками, гребінцями, сосонками – писанки, мов курчатка щойно вилуплені, тулились на тарілці.
– Які ж ви молодці, – похвалила бабця, – приїдуть тато з мамою, здивуються. Та й буде до святкового столу гарний подарунок.
– Ой, я ж зовсім забула про подарунок! – Марійка мотнулася до сумки. – Ось, бабусю, це вам подарунок! – Радісно видихнувши, зашарілась. – Сама вишивала…мама зовсім трішки допомогла. Буде вам у святковий кошик.
Дарка розгорнула великодній рушничок, на якому серед писаночок та квітів причаїлося двоє курчаток.
– Моя ти дитино золота, – до сліз розчулилася старенька. – Я ж бо вже не здужаю вишити таку красу, а рушничок великодній – то ще один символ цього свята…
…На світанку Марійка і Дмитрик з бабцею пішли до церкви, піднесені та радісні. З трепетом на вітання зустрічних «Христос Воскрес!» відповідали «Воістину Воскрес!» І не було нічого світлішого, окрім щирої дитячої молитви, якої навчила баба Дарка. Тільки церковний дзвін сповіщав увесь світ про велику радість воскресіння – добра над злом, світла над темрявою, життя над смертю, любові над ненавистю.
Анжела ЛЕВЧЕНКО.
