Знанням маленького тернополянина можуть позаздрити і деякі одинадцятикласники
Улюблені іграшки Тарасика Назаревича – не машинки й навіть не конструктори, а різноманітні механізми. За свої вісім років він розібрав два старенькі комп’ютери, один DVD-плеєр, кілька мобільних телефонів і безліч дрібних електропристроїв. Керує ним не просто дитяча цікавість, а інстинкт справжнього дослідника.
Хлопчик із захопленням вивчає, як влаштовані прилади. А якщо побачить у вас однодумця, то обов’язково поділиться своїми міркуваннями про полярність, діоди чи, наприклад, мікросхеми.
Незнайомим людям дивно чути з уст третьокласника терміни, з якими більшість його однолітків познайомиться на уроках фізики років за шість-сім. Рідні ж та близькі інтерес хлопчика заохочують і знають: найкращий подарунок для нього – техніка. Непотрібний телефон чи електроінструменти – юному дослідникові все згодиться.
Незвіданий і такий цікавий світ Тарасикові відкрили батьки – викладачі національного технічного університету в Тернополі. Мама Леся, гуманітарій за освітою, навчила його любити книжки. Серед інших, хлопчика зацікавили енциклопедії. Читаючи про лазери, електрику, він захотів на практиці побачити, як усе це працює.
– Якось я віддав Тарасикові старий комп’ютер, і він його довго досліджував, розібравши врешті на частини, – усміхається батько хлопчика Олег Назаревич, який викладає в університеті комп’ютерні дисципліни. – А іноді просить: «Татку, принеси мені плату та паяльник». І дві години дитина сидить і випаює конденсатори.
Недавно хлопчик почув, що тато готує для студентів стенд, на якому можна побачити все начиння комп’ютера – й загорівся ідеєю побачити це на власні очі. Тож, каже чоловік, довелося взяти сина в університет:
– Була кумедна ситуація, бо студент якраз захищав лабораторну, а тут підходить дитина і з ентузіазмом перелічує: «О, це материнська плата, а це процесор, відеокарта, а тут, вгорі, радіатор!».
Зніяковілий студент ще довго не міг прийти до тями, побачивши, як малюк розбирається у комп’ютерах. Звичайно, у вісім років він ще не знає, який це, наприклад, тип процесора. Та якщо не розуміє чогось, запитує і розмірковуватиме, доки не з’ясує все, що його цікавить.
Тарасик дуже образно пояснює різні технічні процеси. Вінчестер (тобто нагромаджувач інформації на комп’ютері) у нього – це клубочок пам’яті. На запитання, що йому найцікавіше робити, серйозно відповідає:
– Розібрати техніку, а потім зібрати та підключити її. Іноді, коли у мене дротик від комп’ютера відчепиться, я його можу припаяти. Але це дуже велика відповідальність, – наголошує він. Бо хоч і знає багато про техніку, але все ж невидимі процеси, які відбуваються всередині пристроїв, сприймає як щось магічне та казкове, як це і властиво дітям.
Окрім різноманітних механізмів, у хлопчика є ще чимало інших захоплень. Тарасик вчиться у Тернопільській школі № 22, дуже любить уроки з предмету «Я і Україна», природознавство. Вчителька зауважила у нього трепетне ставлення до навколишнього світу й подарувала пару африканських равликів, або ж ахатінок, які виростають до тридцяти сантиметрів у довжину. Школяр доглядає за екзотичними домашніми тваринками, підсипає у тераріум ґрунт, годує їх листочками та яблуками.
– Тарас любить спостерігати за навколишнім світом, – розповідає його мама Леся. – Може кілька хвилин дивитися, як сонечко сходить, як падає дощик. Він ніколи не наступить на комашку, буде довго досліджувати гусеницю й думати, яку функцію виконують ворсинки. Вдома якось посадив у пластиковій склянці кукурудзу, квасолинку й вичікував, що ж швидше проросте.
Маленький дослідник переймається не лише технікою та природою.
– Тараса дуже турбує доля України, так само як і багатьох нас зараз, – продовжує мама. – А ще він вважає, що добро завжди повертається добром. Якщо ж сієш зло, то його й отримаєш у відповідь.
Батьки пишаються своїм сином, як і молодшою донькою – Софійкою. Найголовніше – це любити дітей, кажуть вони. І не просто слухати їх, а чути та розвивати їхні здібності. Адже кожна дитина талановита по-своєму.
«Нашому ДНЮ» Тарасик зізнався, що у майбутньому мріє стати винахідником і створити потяг, який пересувався би у повітрі та з’єднував усі куточки світу. А тим часом вже написав, разом із сестричкою, листа до Святого Миколая. І, як більшість хлопчаків, чекає канікул, адже є насамперед звичайною дитиною: жвавою та непосидючою.
Антоніна БРИК.
«Наш ДЕНЬ» також пишається юним тернопільським дослідником і надалі знайомитиме своїх читачів із дітками, які в майбутньому, безперечно, прославлять рідний край. Тож якщо поряд з вами живуть талановиті хлопчики та дівчатка – телефонуйте на номер у Тернополі (код 0352) – 40-77-60, пишіть нам на сайт чи електронну пошту nday-te@ukr.net, а також на адресу редакції: м. Тернопіль, вул. Крушельницької, 18, офіс 409. Ми розповімо про них у проекті «Унікальні діти».
Круто!!!!!! Оце захоплення в малого!!! І батькам радість, дали паяльник – і спокій в хаті ))))