Покруч з ядерною кнопкою або Чому в Росії завжди буде «путін»?

Війна, яку Росія веде проти України, має багато причин. У більшості всі сходяться на тому, що запаленим мозком Путіна оволоділа нав’язлива ідея  фікс: відновити колишній СРСР в його первинних межах, не зважаючи на глобальну зміну світу: інформаційну, світоглядну, технічну, географічну. Хоча, насправді,  це далеко не основне прагнення російського президента і воно є наслідком його поглядів та конгломерату ідей, установок, гуманітарних відомостей і життєвого досвіду. Основою дій цього маленького фізично й морально шолудивого чоловіка є його переконаність у особливій пасіонарності російського народу, у володінні ним світло – очищувальної внутрішньої енергії, яка покладає на нього ( цей народ) велику місію – бути покровителем православних християн усього світу задля їх загального спасіння через віру, бо Москва, мовляв, – Третій Рим, а «четвертого не бывати».

Місія Росії, за словами Путіна, ясна – стати полюсом притягання для противників модернізму в усьому світі. Це передбачає створення Євразійського союзу, причому до 2015 року. Відтак – конфлікт (суто військовий) із заздрісним та розбещеним Заходом, перемога в цій війні й будівництво величезної євразійської імперії зі столицею у Москві. Якби Путін розумів, що людина з такою кількістю лайливих епітетів, з такими в’їдливими насмішками, які щодня десятками з’являються в Інтернеті на його адресу, в принципі не може братися за конструктивні державні творення, він не став би під своє хворобливе уявлення підганяти існуючий світ. Але найгірше те, що цей авторитар, такий, який він є, міг народитися лише в Росії. Щонайменше три доволі потужні складові виявилися визначальними у процесі розвитку та формування особистості нинішнього російського президента.

Ментальна складова

Немає народів тільки гуманних, тільки агресивних чи тільки інтелектуально відсталих або здібних. Але є генотипна залежність характеру спільноти від її історичного поступу упродовж багатьох віків, який формує стиль життя, мислення та наявність потреб і ключових цінностей. В історичному котлі усіх етносів докупи поєднуються лише ті частинки генів, які підсилюють одна одну та доповнюються між собою. Історики стверджують, що московити ( а за розпорядженням Петра І вони вже стали народом Русі, укравши назву Русь у Києва) сформували свою генотипну основу з народів угро-фінських племен – варяг, норманів, які асимілювали місцеві північні народи: чудь, меря, мокша та інші. Князівства Рязанське, Суздальське, Володимирське, Тверське, якими управляли потомки київських князів, отримали лише слов’янські назви, хоч етноси, котрі населяли ці території, не були слов’янами. Показовим щодо цього є діяння Андрія Боголюбського, сина Юрія Долгорукого, засновника Москви. Андрій народився від другої дружини князя, котра належала до верхівки місцевого племені. Вона і виховала свого сина в ненависті до слов’ян та християнства, оскільки походила з племені мокша. Тому, ставши князем після батька, Андрій Боголюбський озвіріло зруйнував Київ, захопивши як символ своєї перемоги чужу йому, але святиню Русі – ікону Матері Божої Вишгородської.

Симбіоз коду угро-фінів з місцевими північними племенами суттєво посилив монгольський субстрат за часів Івана Калити. Цей період московського князівства К. Маркс влучно назвав періодом розвитку з  «монгольського болота». Власне, з цього моменту почала формуватися національна російська ментальність або генна матриця, яка незмінно формує російський характер.  Генокод угро-фінів у світовідчуттях московита (а зараз росіянина) дає наполегливість, стійкість, інстинкт самообмеження, витривалість; генокод місцевих північних народів на території колишньої Московщини – улесливість, яку ми зараз трактуємо як привітність, ситуативну поведінку та сумирність, яку ми також трактуємо як миролюбність; а монгольський – підступництво, хитрість, агресію, цілеспрямованість. Слов’янський генофонд Іваном Грозним був повністю винищений у Новгороді і Пскові.

Ця локанічна характеристика психосуті теперішніх росіян дає розуміння історичної кристалізації у їх поведінці, мотивів завойовницьких війн та необхідності приєднання територій й захисту «русского міра».

Отже, розпочата війна Росії проти України аж ніяк не є випадковим явищем, пов’язаним виключно з Путіним. Можна сміливо стверджувати, що цей військовий конфлікт свій початок бере відтоді, коли Україна проголосила незалежність. Будь-який «путін» обов’язково рано чи пізно знайшовся би в Росії й поставив би своїм завданням відновити радянську імперію, орієнтуючись на кордони російської. Але чому сьогодні взявся за це Путін?

Ціннісно – орієнтаційна складова

Колишній резидент розвідки Німеччини, народжений з класичним російським генокодом і просякнутий наскрізь радянською ідеологією (в КДБ брали каліброваних), з ранніх літ розвивав свої життєві основи в напівправді, спекуляціях, а потім – у шантажі, підкупі, підлості, залякуванні і погрозах, людській ницості й продажності в ім’я перемоги комуністичного суспільства. Тоді для Путіна комунізм світовий і комунізм російський були рівнозначними поняттями як у мисленні, так і в діях, причому останній значив значно більше. Однак все, задля чого Путін творив, в ім’я чого як розвідник жив, нехтуючи християнською людяністю, раптом у 91-му згинуло назавжди. Думаю, що лише якості шпигуна дали тоді йому можливість зібратися й сконцентрувати свою особисту волю. Та власні цінності для Путіна не згинули разом з державою, якій він служив, тим більше, залишилося її основне коріння – Росія. З цього гнізда витребувано й  закономірно появився Путін, геній зла, небезпечніший за Гітлера.

Нормативно-практична складова

Колишніх кадебістів не буває, а людей розвідки – тим більше. І не буває тому, що це особливий тип людей, де ризик, обман, блуд, гроші, кров, розкіш, страждання, разом в букеті і поодинці, дають їм емоційне задоволення, так само, як людям праці задоволення несе фізична втома, людям мистецтва – творча знахідка, а інтелектуалам – відкриття. Сила цього задоволення визначає в подальшому смисл, стиль та мету життя. Путін піднесення та свої найкращі емоції душі виплекав холодним розрахунком, нехтуванням людини як такої, продуманою жорстокістю, служінням видуманому ідеалу. На рівні резидента розвідки це були дії шпигуна і не більше, на рівні президента держави – це устократ більші можливості  реалізувати свій особистісний практичний досвід, який не суперечить спрямуванням та ментальним потребам. Світові, м’яко кажучи, не пощастило з цією людиною, оскільки сьогодні в єдину зав’язь зійшлися такі небезпечні риси, цінності та устремління російського президента.

Не будемо втомлювати читача його особистістю, але необхідно зазначити, що Путін відновив радянський гімн, вклав величезні кошти в армію, захопив території у Грузії, Молдови, України, без всякого співчуття і жалю погубив моряків підводного човна «Курськ», вбив школярів у Беслані, задушив газом відвідувачів «Норд-Осту», поховав під уламками жителів зруйнованих будинків у Москві. Ручна Державна Дума прийняла закони, які дали Путіну, його уряду й ФСБ необмежені права. Політологи стверджують, що поза Кремлем для Путіна людини не існує, людина у нього лише засіб досягнення амбіційної мети. Та не ці тоталітарні кроки стали в політиці Росії визначальними. Визначальними й вирішальними діями Путіна в управлінні державою стало підігрівання великоруських настроїв з елементами шовінізму в трактування «русского міра», легітимізація Сталіна і реанімація радянських свят, зневага до сусідніх народів в історії СРСР, випинання значимості РПЦ у православ’ї, військові дослідження та оснащення найновішою зброєю сухопутних, морських, повітряних і ракетних військ. Колосальне перекручення, прямий обман і напівправда у повідомленнях, зомбування всього населення ідеологією кремлівської пропаганди виявилися найефективнішою зброєю проти власного народу з тим, щоб запустити на повну міць найтемніші його сили і перетворити росіян у своїх фанатичних союзників та самовдоволених громадян, які бачать історичне місце Росії як пануючої світової держави.

Для обґрунтування найближчого майбутнього Росії Путін використовує філософські праці авторів російської ідеї – Івана Ільїна, Миколи Бердяєва, Володимира Соловйова. Іван Ільїн – російський філософ-містик, який пророкує, що має бути з Росією після падіння радянської влади. Він стверджує, що хаос, який протриває кілька років і який підтримується іноземною владою, буде знищений і відновиться «російська національна диктатура». Філософ передрікає появу Вождя, котрий «знає, що потрібно робити, б’є ворога, не продається  іноземцям». А іноземці-європейці, на думку Ільїна, весь час намагаються відірвати від Росії шматки земель, особливо Україну.

Цю ідею в богослов’ї також всіляко підтримує РПЦ. Вона прямо стверджує, що встановлення тисячолітнього Божого царства на землі можливе шляхом рукотворного кінця світу, такого собі апокаліпсису, де Росія є істинним спасінням, бо тільки вона може зібрати православних в межах святої Русі. Що тут скажеш? Хіба тільки те, що в православній аскети- ці існує термін для означення особливого стану духовної гордині – «бесовская прелесть». Звідси і в Путіна, і у Кирила-Гундяєва, російського патріарха,  нав’язливе прагнення примусити любити себе, фанатична віра в «плекання добра», яких би людських жертв це не коштувало.

Соціальне життя в Росії влаштоване зараз так, що виштовхує людину на війну, оскільки війна, в її розумінні, є єдиним засобом збереження цілісності держави, єдності народу і влади Путіна. Зараз для Росії головним є експансія, нав’язування своєї моделі розвитку, своєї картини світу іншим народам. Уся соціальна система держави глибоко мілітаризована, працює на війну. Російська армія є частиною загальної соціальної системи. Це боєздатні, вишколені вояки, котрі не мають жодних моральних обмежень. Досить згадати про домовлений коридор в Іловайську для бійців батальйонів і солдатів військових частин, безпеку яких гарантували під чесне слово офіцера російської армії, а їх розстріляли впритул та добивали поранених. Словом, образно кажучи, кожна молекула, кожна соціальна і державна ланка, кожна виробнича структура в цій країні працює на війну. Лілія Шевцова, провідний науковець Московського центру  Карнегі, зауважила, що Путін  – військовий президент і він не може керувати країною без війни. Дмитро Шушарін, доктор історичних наук, російський публіцист, висловився так: «Путін сів на велосипед, зупиниться – впаде! Він мусить рухатись лише вперед, того вимагає російська матриця і його власне уявлення про місце і роль Росії».

І насамкінець: а хто «сконструював» тих громадян Росії, які мають сміливість публічно обурюватись, бути незгодними з мілітарною політикою президента? Як правило, тут відбулося абсолютне відторгнення матриці як такої. Ці сміливці до неї не мають ніякого відношення, ані до генокоду, ні до способу мислення, ні до стилю життя окремо, а часто до всіх складових разом. Путін викривив свідомість більшості населення Росії, тому що прискорив їх внутрішню історичну здатність до агресії тотальною брехнею, поголовним п’янством та божевільною ностальгією за величезною імперією царських і радянських часів.

Василь ЯЩЕНКО.