Андрій Петрук з Тернопільщини, який потрапив у полон у квітні 2022 року на заводі Ілліча із важким вогнепальним осколковим пораненням і відкритим переломом ноги, повернувся додому під час обміну полоненими 5 лютого після майже чотирьох років перебування у неволі.
Як розповіла сестра захисника Ольга Ковальчук, Андрій за фахом військовий. Він закінчив Коропецький військовий ліцей та Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова. Служив у лавах 36-ї окремої бригади морської піхоти, був командиром роти. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення перебував у Маріуполі.
“Андрій потрапив у полон на заводі імені Ілліча в Маріуполі 12 квітня. Напередодні у березні він отримав важке вогнепальне осколкове поранення і відкритий перелом ноги. Про те, що брат у полоні ми дізналися із російських телеграм-каналів – там розмістили відео про полонених українських військових і на кадрах з лікарні чи, можливо, госпіталю у колонії був наш Андрій”, – розповідає Оля.
Як згодом дізналися рідні, спершу окупанти відправили полонених у колонію в Оленівці. Андрію кілька разів телефонував звідти близьким.
“Як йому це вдалося ми не знаємо. Це були короткі розмови, він розповідав про себе і розпитував, як ми. Найстрашнішим для нас був ранок, коли Україні і весь світ дізналися про теракт в Оленівці. Складно описати, що ми пережили того дня. Ми навіть ризикнули зателефонувати на той номер, з якого нам дзвонив Андрій, аби дізнатися, як він. Але ніхто не відповідав. Та все ж згодом цього дня він зміг нам зателефонувати і сказав, що з ним все добре, що він не був в тому бараці, який постраждав”, – пригадує Ольга.
Осінню 2022 року військовополоненого перевели у колонію на території РФ у місті Камишин Волгоградської області.
“Тоді ми втратили зв’язок з братом. Писали листи, але відповіді не отримували. Про те, що Андрій живий і перебуває у Камишині ми дізналися від його побратима Владислава, який сидів з ним в одній камері після його звільнення з полону”, – розповідає сестра.
За її словами, Владислав розповів про Андрія, їхнє життя в полоні, як вони підтримують один одного попри всі труднощі.
“Мене дуже зворушила традиція, яку вони придумали для себе. У день коли у когось з рідних був день народження вони розповідали один одному цікаві історії із життя іменинників та ділилися спогадами. Владислав згадав, як Андрій розповідав у мій день народження про те, як ми, будучи дуже малими, попросили тата покатати нас на ЗІЛі, яким він возив дрова у лісництві. Тато погодився і ми дуже раділи. Однак якось випадково, коли ми сідали в машину Андрій притиснув мені пальці дверима. Я вже навіть забула про той випадок, а брат згадав про це у полоні”, – поділилася Оля.
Жінка дізналася про те, що брат звільнений в полоні, коли була в магазині. Як тільки почула “Ваш брат, Петрук Андрій Петрович, уже вдома”, то почала плакати. Згодом зателефонував Андрій по відеозв’язку…
Рідні вже змогли зустрітися і обійняти Андрія. Зараз поряд з ним наречена Юля, яка чотири роки чекала його повернення з полону. Вони щасливі, що після такої тривалої розлуки нарешті можуть бути разом.
За словами сестри, після повернення з полону Андрій вже зустрівся з друзями і побратимами, які приїздили його провідати, отримав багато різних подарунків, зокрема і вишиванку.
“У вільний час брат багато читає, слухає музику. Він вражений тим, як багато гарних пісень створили українські виконавці за останні роки. Перебуваючи у полоні, він почав співати. Розповідав нам, що певний час сидів у камері вдвох з хлопцем, який умів співати і навчив його. Андрій навіть склав пісню на день свого звільнення”, – розповідає Оля.
За її словами, брат попри пережите у полоні залишився таким же позитивним і відкритим. Попереду його чекає реабілітація і лікування ноги, яка була важко поранена. Він лише злегка стає на неї, повноцінно ходити не може, тому потрібна буде операція.
“Ми надзвичайно щасливі, що Андрій повернувся додому. Пережити ці складні чотири роки нам допомогла молитва і віра, а також підтримка людей, які були поряд у цей складний для нашої родини час. Ми щиро вдячні усім за підтримку”, – додала Оля.
На головному фото – перша зустріч Андрія з рідними після повернення з полону.