Церква Росії розпочала кампанію наклепів на Вселенський патріархат…
Кілька днів тому російське видання «Православие и мир» надрукувало на своїх шпальтах інтерв’ю із впливовим грецьким ієрархом, стійким прихильником української автокефалії, членом Синоду Вселенської патріархії Елпідофором, повідомляє Укрінформ.
Увагу Укрінформу привернуло те, що інтерв’ю подається не в стандартній формі питання- відповіді, а у формі цитат, а самі запитання журналістів звучать, як коментарі. Та й в цілому коментування видання зайняло більше місця, ніж відповіді спікера. Ми вже згадували про це тут.
Оскільки текст містив посилання на грецький доволі розлогий оригінал розмови, ми вирішили уважніше придивитися, які саме цитати не потрапили до тексту у російському виданні. Агентство замовило переклад на українську мову грецького оригіналу. І ми про це не пожалкували. Першоджерело виявилося куди красномовнішим за московську редактуру!
Отже, подаємо цитати інтерв’ю, які не увійшли до московської версії розмови. Ми у свою чергу скоротили запитання журналіста. По ходу я би хотіла запитати (не звинуватити – лише запитати) московських «колег», чи випадково у них використовується слово «дезінформація» замість слова «шантаж» (шантажем Вселенського Елпідофор назвав поведінку Московської церкви), а також звідки з’явилися слова на кшталт «руки Порошенко обагрены кровью»… У нашому перекладі таких виразів не було. Але перейдемо до найцікавішої частини розмови.
ВСЕЛЕНСЬКА ПАТРІАРХІЯ НЕ ПОВИННА УВІЧНЮВАТИ УКРАЇНСЬКУ ПРОБЛЕМУ, ЯКУ ПОСТІЙНО ВІДКЛАДАЄ МОСКВА
Відповідь на запитання журналіста про ситуацію «сумнозвісної української автокефалії»…
«Дивіться, надання автокефалії помісній церкві належить виключно до юрисдикції та відповідальності Вселенського Патріархата і Синоду Константинопольського. Але для отримання помісною церквою статусу автокефальної існують певні умови, об’єктивні, документально оформлені упродовж історії церкви і дуже конкретні. Щоб стати автокефальною, за церковною традицією, церква має бути в країні, яка здобула незалежність, стала незалежною країною, необхідно, аби про автокефалію звернулися з проханням і держава, і помісна церква. Тобто, має бути офіційне звернення державних органів влади та церковної влади до Вселенського Патріарха, який оцінить ці обидва звернення і прийме рішення надавати автокефалію чи відхилити звернення, тому що не є очевидним, що Патріархат затверджує кожен запит на автокефалію…
Окрім наведених двох критеріїв Патріархат визначатиме, чи ця помісна церква є зрілою організаційно, духовно, з богословського, адміністративного погляду, аби стати з усіма православними Церквами, мати підтримку, як автокефальна церква, і бути представленою у всеправославному тілі. Такою є канонічна процедура надання церкві статусу автокефалії. Тепер щодо Української церкви; як відомо, Україна як держава стала незалежною державою вже кілька десятиліть тому, однак помісна церква там потерпає від розколу, який також триває десятиліттями і турбує й вірян, і сьогодні настав час, коли є мільйони православних християн, які вважаються схизматиками і перебувають поза спільнотою православної церкви. Ми не вважаємо, що як Патріархат маємо нині розкіш увічнювати цю ситуацію на невизначений час. Я, перебуваючи у Патріархаті з 1994 року, можу стверджувати, що знаю про те, що Патріархат постійно прагне до відкритого спілкування, пошуку каналів і діалогу для вирішення проблеми України, Української церкви. Те, в чому ми переконалися вже майже три десятиліття, відколи існує проблема, що церква Москви відхиляє, відкладає, уникає діалогу, і, як результат, увічнюється ця неприйнятна ситуація, яка є ганьбою для православ’я, особливо у цей критичний час, коли ми виживаємо як православні в усьому світі. Ми не маємо розкоші, щоб втратити і тримати мільйони людей поза православною спільнотою…
І ми, як Вселенський патріархат, маємо відповідальність, тому що наша роль – не лише головувати, керувати чи гордо виступати, якщо можна так висловитися, на літургіях чи зборах для поклоніння, але й час від часу, засукавши рукави, працювати й руками, щоб прибирати тоді, коли виникають важкі ситуації, складні ситуації, небезпечні ситуації, такі як сьогодні в Україні. Це завдання і обов’язок Вселенського Патріархату в церковній системі православ’я – управління та вирішення таких проблем.»
ПАТРІАРХАТ РОСІЇ, РУМУНІЇ, БОЛГАРІЇ, СЕРБІЇ, ГРУЗІЇ, ВСІ ЦІ ЦЕРКВИ ПРИЙНЯЛИ ВЛАСНУ АВТОКЕФАЛІЮ І ПАТРІАРХАЛЬНИЙ СТАТУС ВІД ВСЕЛЕНСЬКОГО
Відповідь на запитання про те, хто має більше прав на надання автокефалії… І чи повинні брати участь у рішенні помісні церкви?
«…Рішення про надання автокефалії належить виключно Вселенському Патріарху і Синоду Константинопольському, як це відбувалося з усіма патріархатами. Патріархат Росії, Румунії, Болгарії, Сербії, Грузії, всі ці церкви прийняли власну автокефалію і патріархальний статус від ВП, не було співпідписів інших церков, не було ніякого спільного прийняття рішень. Однак, з цієї точки зору, не можна робити висновок, що Патріархат може ігнорувати інші церкви, тому що будь-яка автокефальна церква, яку проголосить ВП, має бути визнана також іншими церквами, вона має налагодити комунікацію, листування, її мають поставити в диптихи, зрештою, вона має увійти до системи православних церков. Вселенський Патріархат не має права, незважаючи на те, що має виключне право одноосібного присудження автокефалії, ігнорувати інші церкви, та й не хоче їх ігнорувати, тому, як було зазначено в прес-релізі, Вселенський Патріархат вирішив інформувати їх про те, що робить. Тому що, як ви вже мали б знати із ЗМІ, церква Росії розпочала кампанію з інформування інших церков, по суті, це кампанія наклепів на Вселенський Патріархат, кампанія, як би це точніше сказати, шантажу, мовляв, якщо Вселенський Патріархат зробить так, то станеться се, станеться те, відбудеться схизма, прийде кінець, стане друге пришестя, і такі подібні речі, намагаючись залякати і відлякати інші православні церкви, прагнучи наскільки може вплинути будь-яким чином, політично чи інакшим відомим їй способом, вплинути на церкви, щоб ті не визнавали можливе проголошення автокефалії церкви України. Власне, саме через таку діяльність Російської церкви Патріархат вирішив створити представницьку комісію з архієреїв ВП, делегація якої відвідає православні церкви по всьому світу, щоб інформувати їх про реальні факти, про реальні наміри, про реальний стан речей стосовно вирішення проблеми України, щоб розвінчати неправдиву інформацію, що вводить в оману, та перекручені повідомлення, які розповсюджуються церквою Росії.»
Відповідь на уточнююче запитання журналіста про розбіжності у поглядах на те, хто повинен давати автокефалію, і що російська церква є для України материнською…
«…Дивіться, хтось може погоджуватися чи не погоджуватися з процедурою надання автокефалії, яка існує в православній церкві, але не може заперечувати реалії історично утверджені, відповідно до яких станом на сьогоднішній день усі ці 2000 років, поки існує християнська церква у цьому світі, надання автокефалії здійснюється ВП. Все – крапка. Такими є факти, так і російська церква отримала автокефалію, так і всі інші церкви отримали, про які я згадав. Тому комусь може й не подобатися процедура, але це не означає, що це не реальність. Це реальність. Тепер – стосовно поняття материнської церкви; знову ж, якщо церква є матір’ю іншої церкви, це не дає їй права надавати тій автокефалію. Внутрішня автономія може бути, але автокефалія – ні, надання автокефалії належить виключно до юрисдикції ВП, це – перше. По-друге, зокрема, у випадку з українською церквою, принаймні парадоксальним і викривленим є твердження будь-кого про те, що Церква в Москві є матір’ю церкви України. Якраз навпаки. Московська церква є дочкою української церкви, яка – українська церква – є дочкою Вселенського Патріархату. Знаєте, що християнізація (хрещення) Русі (росів), не росіян, бо як відомо, Київська Русь – це інше, тобто сьогоднішніх українців, відбулася при Володимирі, з його наверненням. Отож, юрисдикція Вселенського Патріархату – це Україна, це Київ, а отже і мати-церква…»
На уточнення журналіста, що тоді не було України…
«Була; територія може називатися по-різному, але земля та ж сама, нас не цікавить назва, територія, нас цікавить канонічність. Можливо, називалася по-іншому, але ми говоримо про ту ж саму землю, принаймні про ту ж географічну територію. Так, українській церкві є матір’ю церква в Константинополі, а московській церкві є матір’ю церква в Києві. Між іншим, це було визнано і сказав сам Московський патріарх Кирило, перебуваючи з офіційним візитом в Константинополі, що для нас Київ є наша батьківщина, є наша мати. То ж, як бачите, речі з іншої точки зору викладено, і сьогодні ніхто не може стверджувати, що московська церква є материнською церквою для України. Це – історично і канонічно, і в усіх відношеннях парадоксально стверджувати щось подібне.»
ЯК ТІЛЬКИ ВИНИКАЄ НЕЗАЛЕЖНА ДЕРЖАВА, ПРИРОДНИМ НАСЛІДКОМ ДЛЯ НЕЇ Є СТВОРЕННЯ СВОЄЇ НЕЗАЛЕЖНОЇ ЦЕРКВИ.
Далі журналіст проводить аналогію: можливо, для сьогоднішніх росіян, а відтак і для церкви Росії і, можливо, для інших, хто спостерігає, не маючи якихось абсолютних теологічних підходів, «відхід» України (в лапках), відділення, точніше сказати про те, що сталося, з політичної точки зору, це – як би Пелопоннес відійшов від Греції. Тобто втрачається місце, звідки почалася сучасна держава. «Я кажу так про нас, оскільки ми розуміємо, що означає Греція».
«…Як і у випадку з Церквою Греції та Вселенського Патріархату. Чи не так само сталося? Оскільки Греція стала незалежною державою, грецька церква відокремилася від Вселенського Патріархату. Чи можна уявити грецьку націю, відокремлену від Вселенського Патріархату? Емоційно сказати або з точки зору національної, як вам до вподоби, але це сталося. І це природно, бо як тільки виникає незалежна держава, природним наслідком для неї є створення своєї незалежної церкви.
Однак чи не варто зараз знову повернутися до попереднього питання і розказати, чому Москва бореться з ідеєю створення незалежної церкви в Україні з того часу, коли українська нація згуртувалася в незалежній державі? Чи не бачить, що така відмова московської церкви визнати реальність є по суті причиною розколу в Україні? Ось це справжня причина розколу в Україні. Йдеться не про поведінку деяких архієреїв або, можливо, про якісь бажання деяких людей, це – відмова Москви побачити і прийняти реальність. Україна – незалежна, вона не повинна бути підлеглою, і до неї не може бути застосоване будь-яким способом підпорядкування і залежність від іншої держави.Незважаючи на те, як би це не було бажаним з геостратегічних, енергетичних, національних, політичних міркувань для Російської Федерації; і я не хочу заглиблюватися в аналіз цих причин, але повторюю: Україна є незалежною державою і хоче мати незалежну церкву. Запобігає цьому всіма засобами, які є в її розпорядженні, Москва – духовними, політичними, економічними, військовими, якими хочете, в результаті чого розділюється нація і вся церква страждає. Це – реальність. Тобто, і я повинен змінити запитання. Чому Москва перешкоджає церкві розкріпачитися і, особливо, церкві, якій церква московська має завдячувати усьому, і повинна була б відноситися до неї з більшою вдячністю і любов’ю і турботою про єдність і стабільність, а не розділяти її своїми такими діями?»
На низку запитань журналіста, що автокефалія не на часі, що вона погіршить ситуацію і що президент – найбільш суперечливий за всіх попередніх…
«20 років, пане Авгеріне (ім’я журналіста), 20 років ми це затримуємо… Переді мною – представник держави, який плюс до інших представників тієї ж держави, які в останні десятиліття послідовно і наполегливо звертаються до нас зі своїм проханням. Порошенко не єдиний, хто подав це звернення, пам’ятаєте, наскільки близькими до цього 10 років тому ми були з Ющенком, аби досягти вирішення українського питання… Поки розкол продовжується, доти все гострішими будуть пристрасті. Завершиться розкол – буде закрито цю главу розділення української церкви і буде засновано церкву в Україні для всіх православних українців, отоді, я думаю, це допоможе заспокоїти дух і примирити людей один з одним.»
Підготувала Лана Самохвалова
