Прийшов з доріг, із світів
До тихої гавані, до пристані, до затишку –
До своєї білої хати,
де жінка і діти.
Тут його тихе щастя…
Чоловік.
Будував світ. Зводив мости, прокладав дороги, обробляв землю, будував хмарочоси, відкривав нові землі, літав у космос… Чоловік.
Вірив у Бога, зрікався, каявся, навертався.
Його кров’ю і потом скроплена земля,
іменами його дітей названі зірки, міста і вулиці.
Землероб, лицар, воїн, ремісник, вчений, винахідник, відлюдник, дивак, батько народів, пустельник, юродивий, грішний, святий…
Такий різний. Чоловік, який будував світ…
А, зараз, ввечері, він, такий сміливий, сильний і мужній, теж має право на втому – прийшов у свою світлицю, де заждались дружина і діти.
Тут її ніжність обвиє його утому, тут її уста принесуть йому полегшу, тут її любов додасть йому сил для нових днів, нових подвигів і битв.
Бо ще багато роботи попереду, бо ще потрібно пройти стільки доріг!
Бо він – чоловік.
Але то завтра, а зараз – вечір…
Бузок щасливо зацвів, заквітчав його дім… на столі вечеря, за столом сім’я – його тихе щастя…
Бузок цвіте…
Неля ДРИБОТІЙ.
