«Дозволь мені побачити світанки…»: незвичайну хресну дорогу провели на Гусятинщині

«Дозволь мені побачити світанки…»: незвичайну хресну дорогу провели на Гусятинщині

Нещодавно, в час Великого Посту, в храмі Преображення Господнього  села Городниця, що на Гусятинщині, з ініціативи отця Михайла Пилипіва відбулася «Хресна дорога ненародженої дитини».

Сьогодні надзвичайно важливим є збереження майбутніми матерями вагітності, аби  малята, які перебувають у лоні жінки, побачили цей світ, а не стали жертвами абортів. Тому цю Хресну дорогу жертвували за всіх ненароджених дітей, молилися за них, також перепрошували у Господа за батьків, які зробили в своєму житті аборт, тим самим вчинивши великий гріх. Бо людське життя – священне і недоторканне, оскільки походить від Бога і Йому єдиному належить. Недарма Творець дав окрему заповідь: ”Не вбивай”.  

 У проведенні Хресної дороги взяли участь  діти дошкільного віку та учні 1-5 класів, зокрема Кузь Віталіна, Підністрянський Сергій, Перон Злата, Кримець Каріна, Кравець Артем, сестри Онишко Юлія та Каріна, Ванат Сергій, Метельська Поліна, Демків Віталій, Тринька Олена, Кука Олександр, Єндрик Яна, Малькут Андрій, Довгань Ярослав, Гриців Тетяна та Кримець Юлія. Разом з ведучими Інною Майданюк та Вітою Пискір учасники дійства пройшлися всіма  чотирнадцятьма стаціями болю і страждань Ісуса Христа, поєднуючи все це  з  благанням ненародженого дитяти і гасячи свічки, що символізувало завершення життя.

Хоча малі виконавці не сповна розуміли цю тему, однак зуміли майстерно донести до людей зміст кожної стації Хресної дороги і відтворити всі страждання убитої в лоні матері дитини. Виступи  вражали. Особливо  зворушливо звучали  слова з уст  Віти Пискір: “Я ще не народився, а вже зазнав смерті “, які безсумнівно  викликали у присутніх не тільки сльози, а й глибокі роздуми над власними вчинками та вдячність за дар життя, яке отримали від Господа Бога і від своїх батьків. Щирі дитячі голоси доносили до прихожан вічну істину і возвеличували даний Ісусом дар життя…

І спадали на думку чиїсь пронизливі до болю рядки:

 О, мила мамо, матінко, матусю!

До тебе я звертаюсь – не убий!

По твоїй волі я не народжуся,

А я жива, чи, може, і живий…

Дозволь мені побачити світанки,

Дозволь побігати по вранішній росі,

Дозволь мені вдягнути вишиванку,

Дозволь мені торкнутися душі.

Дозволь мені тебе назвати МАМО,

Відчути теплоту твоїх долонь…

Я буду чемною… найкращим в світі стану,

Лиш народитися мені дозволь…

Марія МАЙДАНЮК.

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares