Худорлявий, підтягнутий та усміхнений зустрічає мене на подвір’ї школи у Москалівці Іван Григорович. Саме на базі цього закладу протягом останніх років він займається зі своїми вихованцями – учнями Тернопільської обласної дитячо-юнацької спортивної школи із зимових видів спорту. Він з любов’ю розповідає про своїх спортсменів, їх досягнення, добре пам’ятає перше знайомство з кожним і спільний шлях до успіху. Зізнається, аби добратися на роботу з рідної Білозірки, не завжди користується транспортом. Часто пробігає кількілометрову відстань – у такий спосіб підтримує спортивну форму. Іван Стецюк переконаний: залишаєшся вчителем фізкультури, тренером доти, доки кожну вправу можеш сам показати своїм учням. Йому це легко вдається і у 80! І тут немає таємниць, адже жодним цифрам та віку не підвладні любов до життя, своєї роботи та неймовірний життєвий оптимізм.
Трудовий стаж – 62 (!) роки
Іван Стецюк народився у селі Шушківці на Лановеччині. Навчався до сьомого класу у Білозірці.
– Взимку їздив у школу на лижах і дуже полюбив їх, – пригадує Іван Григорович. – Їх подарував мені тато. Після так званого визволення російськими військами Західної України на кордоні, що був неподалік Білозірки, поляки залишили багато різного добра. Люди розбирали все, а тато взяв мені лижі, якими у ті часи користувалися прикордонники. Після закінчення сьомого класу, аби продовжити шкільну освіту, потрібно було переходити в школу на Хмельниччині, винаймати там житло, а змоги такої не було. Тому я вступив у гірничо-промислову школу в селі Макіївка на Донеччині. Після її закінчення два роки працював в шахті. Далі мене забрали в армію.
Саме під час військової служби у нашого ювіляра і виявили спортивні здібності та перевели у спортивну роту – там він займався лижами, легкою атлетикою, брав участь у змаганнях. Тому після закінчення строкової служби командир частини, який добре знав про здібності хлопця, дав Івану Григоровичу цільове направлення на навчання у Івано-Франківський педагогічний технікум фізичної культури.
– Я повчився лише місяць і перевівся на заочне, – зі сльозами на очах згадує той важкий період у житті чоловік. – Мама померла, а батько повернувся з фронту інвалідом, тож йому потрібна була допомога. Я повернувся додому і пішов на роботу у Білозірківську школу вчителем фізкультури. Уявляєте, тоді ще навіть не було Лановецького району. Ми належали до Збаразького. Згодом закінчив Тернопільський педагогічний університет. Я пропрацював у Білозірці аж до пенсії – 37 років, а всього маю 62 роки трудового стажу.
Найбільше щастя – велика родина
Відсвяткував 80-літній ювілей Іван Григорович у колі рідних і близьких . Зізнається, більшого щастя і не треба. Подарували йому на ювілей оригінальний тематичний торт з лижами, мішенню і різною спортивною атрибутикою.
Підтримкою і опорою пана Івана є дружина Марія, діти Лариса на Григорій, зять Володимир, невістка Наталя. Пишається ювіляр онуками Марією, Романом, Андрієм, Віталієм, Оленою, а також правнуками Данилком, Марком, Михайликом, Устимком. Спорт у родині люблять і шанують. Невістка Наталя зараз викладає фізкультуру у Білозірській школі, син Григорій – у Іванковецькій, він кандидат у майстри спорту, готує учнів на районні та обласні змагання з тенісу. Онучки Марія Віцентович та Олена Стецюк були призерками чемпіонату України, мають звання кандидатів у майстри спорту.
«Він один з кращих тренерів-селекціонерів не лише на Лановеччині, а й в Україні»
Іван Стецюк уміє розпізнавати таланти. Завдяки йому кілька поколінь дітей Лановеччини здобували віру в себе і отримували медалі всеукраїнського та світового масштабу.
Одна з його найвідоміших вихованок – Ольга Стефанишина (Бабовал) – уродженка села Пахиня Лановецького району, майстер спорту України, рекордсменка світу з легкої атлетики, вихованці Великокуськовецької школи Крук Сергій – чемпіон України із стрибків у довжину, майстер спорту України, призер чемпіонату Європи та Бригадир Руслан – майстер спорту з біатлону, член національної збірної України з біатлону, учасник Всеукраїнських і міжнародних змагань з біатлону, Возняк Андрій з села Ванжулів – майстер спорту з біатлону, триразовий чемпіон Європи, учасник Всесвітньої універсіади студентів в Китаї. Також Іван Стецюк виховав 17 кандидатів у майстри спорту із різних куточків Лановеччини. Сьогодні тішать його своїми успіхами наймолодші вихованці, вихованці Тернопільської обласної дитячо-юнацької спортивної школи із зимових видів спорту – дворазовий чемпіон України Денис Драбик та призерка чемпіонату України Іванка Драбик з Москалівки, чемпіонка України Діана Смолій з Великих Куськівців.
– Іван Григорович є одним з кращих тренерів-селекціонерів, пошуковців юних талантів в Україні, – розповідає Володимир Приймак, директор Тернопільської обласної дитячо-юнацької спортивної школи із зимових видів спорту. – На теренах Лановецького району він багато років відбирав і сьогодні відбирає серед учнівської молоді талановитих дітей і займається з ними біатлоном та легкою атлетикою. Далі передає тренерам збірної області та України для подальшого зростання їх майстерності. За роки своєї роботи він здобув авторитет перед посадовцями Лановеччини, повагу у батьків своїх вихованців та всіх жителів краю. Він завжди турбується про дітей, допомагає вирішувати проблеми та долати труднощі. Ми щиро вітаємо Івана Григоровича з ювілеєм, дякуємо за його роботу і бажаємо йому виховати ще не одного чемпіона, щоб наша школа пишалася його учнями з Лановеччини. Він є для нас прикладом відданого, добросовісного, чесного професійного тренера, який дуже любить свою роботу. Дякуємо за роки, які він провів у нашій школі, за те, що ділиться досвідом, гуртує молодь і заряджає нас усіх своїм позитивом та оптимізмом.
«Радію, що прожив життя не просто так, що після мене залишиться слід…»
Іван Григорович із захопленням розповідає про своїх вихованців, показує їх фото, бережно розкладає медалі, різні відзнаки, грамоти, публікації в газетах. Розповідає про свої нагороди, якими найбільше пишається, адже він відмінник освіти, незабаром очікує звання заслуженого працівника фізичної культури і спорту України.
«Радію, що я прожив життя не просто так, що після мене залишиться слід, що мене пам’ятатимуть», – з неприхованою щирістю, якось так щемливо каже він.
Іван Григорович не любить говорити про труднощі і проблеми, він із запалом розповідає про особливості своєї роботи, про те, що насамперед у тренуваннях важливі природні дані, цілеспрямованість і вмотивованість, наполеглива щоденна праця, а ще – знайти ключ до серця дитини, особливий підхід до кожного.
Колектив «Нашого ДНЯ» щиро вітає Івана Григоровича з 80-літтям та від усієї дуже зичить багато щастя, радості, міцного здоров’я, наснаги та перемог від учнів та здійснення всіх задумів! Пишаємося вами!
Юля ТОМЧИШИН.
