Хто кого притісняє: нагадуємо про 146 заборон української мови за всю історію

Хто кого притісняє: нагадуємо про 146 заборон української мови за всю історію

За часи свого існування українська мова постійно веде складну боротьбу за своє виживання.

Через що пройшли люди, які намагалися донести українську до сьогоднішніх днів нагадали на Україна Молода

1627 — Російський цар Михайло з подання Московського патріарха Філарета наказав спалити всі примірники надрукованого в Україні “Учительного Євангелія” Кирила Ставровецького. Текст грамоти за Собраніе Гос. Грамотъ, ІІІ, №77

1696 — польський сейм ухвалив запровадження лише польської мови в судах і установах Правобережної України.

1690 — Російська православна церква піддала анафемі “Кіевскія Новыя Книги” П. Могили, К. Ставровецького, С. Полоцького, Л. Барановича, А. Радзивиловського та інших.

XVIII століття

1720 — цар Московії Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

1729 — Петро ІІ наказав переписати усі державні книги з української на російську мову заборона поширилася і на документи.

1731 — російська цариця Анна Іванівна наказала вилучили всі книги старого українського друку, а науки викладати російською.

1763 — Катерина II про заборонилау викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1769 — Синод РПЦ заборонив друкувати та використовувати український буквар.

1775 — зруйнували Запорізьку Січ та закрили українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

1789 — Едукаційна комісія польського сейму закрила всі українські школи.

XIX століття

1817 — в усіх народних школах Західної України запровадили навчання польською.

1832 — реорганізували освіту на Правобережній Україні на загальноімперських засадах із переведенням на російську мову навчання.

1847 — розгромили Кирило-Мефодієвськє товариство. Почалося посильне переслідування української мови.

1859 — міністерство віросповідань та наук Австро-Угорщини в Східній Галичині та Буковині здійснило спробу замінити українську кириличну азбуку латинською.

1862 — закрили безоплатні недільні українські школи для дорослих в підросійській Україні.

1863 — Валуєвський циркуляр про заборону давати цензурний дозвіл на друкування україномовної духовної і популярної освітньої літератури: “ніякої окремої малоросійської мови не було і бути не може”.

1864 — прийняття Статуту про початкову школу, за яким навчання має проводитись лише російською мовою.

1869 — запровадження польської мови в якості офіційної мови освіти й адміністрації Східної Галичини.

1870 — роз’яснення міністра освіти Росії Д.Толстого про те, що “кінцевою метою освіти всіх інородців незаперечно повинно бути обрусіння”.

1876 — Емський указ Олександра ІІ про заборону друкування та ввозу з-за кордону будь-якої україномовної літератури, а також про заборону українських сценічних вистав і друкування українських текстів під нотами, тобто народних пісень. Повний текст Емського указу за журналом “Особого Совещания” вперше оприлюднено у книжці Савченко Ф. “Заборона українства 1876 р.”

1881 — заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.

1884 — заборона Олександром III українських театральних вистав у всіх малоросійських губерніях.

1888 — указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення українськими іменами.

1892 — заборона перекладати книжки з російської мови на українську.

1895 — заборона Головного управління в справах друку видавати українські книжки для дітей.

XX століття

1908 — чотирма роками після визнання Російською академією наук української мови мовою(!) Сенат оголошує україномовну культурну й освітню діяльність шкідливою для імперії.

1910 — закриття за наказом уряду Столипіна всіх українських культурних товариств, видавництв, заборона читання лекцій українською мовою, заборона створення будь-яких неросійських клубів.

1911 — постанова VII дворянського з’їзду в Москві про виключно російськомовну освіту й неприпустимість вживання інших мов у школах Росії.

1914 — заборона відзначати 100-літній ювілей Тараса Шевченка; указ Миколи ІІ про скасування української преси.

1914, 1916 — кампанії русифікації на Західній Україні; заборона українського слова, освіти, церкви.

1922 — проголошення частиною керівництва ЦК РКП(б) і ЦК КП(б)У “теорії” боротьби в Україні двох культур — міської (російської) та селянської (української), в якій перемогти повинна перша.

1924 — закон Польської республіки про обмеження вживання української мови в адміністративних органах, суді, освіті на підвладних полякам українських землях.

1924 — закон Румунського королівства про зобов’язання всіх “румун”, котрі “загубили материнську мову”, давати освіту дітям лише в румунських школах.

1925 — остаточне закриття українського “таємного” університету у Львові.

1926 — лист Сталіна “Тов. Кагановичу та іншим членам ПБ ЦК КП(б)У” із санкцією на боротьбу проти “національного ухилу”, початок переслідування діячів “українізації”.

1933 — телеграма Сталіна про припинення “українізації”.

1933 — скасування в Румунії міністерського розпорядження від 31 грудня 1929 p., котрим дозволялися кілька годин української мови на тиждень у школах з більшістю учнів-українців.

1934 — спеціальне розпорядження міністерства виховання Румунії про звільнення з роботи “за вороже ставлення до держави і румунського народу” всіх українських вчителів, які вимагали повернення до школи української мови.

1938 — постанова РНК СРСР і ЦК ВКП(б) “Про обов’язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей”, відповідна постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У.

1947 — операція “Вісла”; розселення частини українців з етнічних українських земель “урозсип” між поляками у Західній Польщі для прискорення їхньої полонізації.

1958 — закріплення у ст. 20 Основ Законодавства СРСР і союзних республік про народну освіту положення про вільний вибір мови навчання; вивчення усіх мов, крім російської, за бажанням батьків учнів.

1960—1980 — масове закриття українських шкіл у Польщі та Румунії.

1970 — наказ про захист дисертацій тільки російською мовою.

1972 — заборона партійними органами відзначати ювілей музею І.Котляревського в Полтаві.

1973 — заборона відзначати ювілей твору І. Котляревського “Енеїда”.

1972 — постанова ЦК КПРС “Про підготовку до 50-річчя створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік”, де вперше проголошується створення “нової історичної спільноти — радянського народу”, офіційний курс на денаціоналізацію.

1978 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про заходи щодо подальшого вдосконалення вивчення і викладення російської мови в союзних республіках” (“Брежнєвський циркуляр”).

1983 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про додаткові заходи з поліпшення вивчення російської мови в загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах союзних республік” (“Андроповський указ”), яким зокрема введено виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови й літератури; директива колегії Міносвіти УРСР “Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки”, спрямована на посилення зросійщення.

1984 — постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР “Про дальше вдосконалення загальної середньої освіти молоді та поліпшення умов роботи загальноосвітньої школи”.

1984 — початок в УРСР виплат підвищеної на 15% зарплатні вчителям російської мови порівняно з вчителями мови української.

1984 — наказ Міністерства культури СРСР про переведення діловодства в усіх музеях Радянського Союзу на російську мову.

1989 — постанова ЦК КПРС про “законодавче закріплення російської мови як загальнодержавної”.

1990 — прийняття Верховною Радою СРСР Закону про мови народів СРСР, де російській мові надавався статус офіційної.

XXI століття

2012 — Зако́н “Про заса́ди держа́вної мо́вної полі́тики” № 5029-VI (неофіційно — закон Колесніченка-Ківалова або “мовний закон”) — закон, прийнятий Верховною Радою України 5 червня 2012 року у першому читанні 234 голосами “за” (за деякими даними за нього проголосувало лише 172 депутати), 3 липня 2012 року — у другому читанні 248 депутатськими картками (голосування відбулось з порушенням Конституції України, норм регламенту та процедури розгляду). 31 липня законопроект, попри категоричну власну заяву в ефірі каналу “Рада” про непідписання документу, прийнятого в такий спосіб, підписав Голова Верховної Ради Володимир Литвин, а 8 серпня — Президент України Віктор Янукович.

Законопроект внесли народні депутати Вадим Колесніченко та Сергій Ківалов 7 лютого 2012 року. Він отримав реєстраційний № 9073.

Закон набув чинності 10 серпня 2012 року.

2014 – Регіонали і комуністи намагаються ввести в Україні двомовність, граючи на руку “братській” державі-терористу і окупанту.





Loading...




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares