Кіборг із села Цебрів Зборівського району Володимир Маюк повернувся з полону у рідну домівку 6 квітня 2015 року.
Він захищав донецький аеропорт, не шкодуючи здоров’я. Навіть після контузії повернувся на фронт. У полон потрапив, коли йшов разом з побратимами на допомогу товаришам. Через сильний туман хлопці збилися з курсу і натрапили на бойовиків. Терористи навіть зняли солдатів на відео і виклали його в інтернет. Саме завдяки цьому батьки дізналися, де їх син.
Сьогодні Володимир живе у рідному селі. Про той страшний час у полоні розповідає мало. Однак у блокноті збереглися вірші, які складали разом з товаришами. Тож сьогодні публікуємо поетичні рядки українських Героїв, які навіть в руках сепаратистів не втрачали сили духу і любові до рідної землі.
Аеропорт
Прийшов наказ: стояти до кінця,
Виконувати звикли ми свою роботу,
Та усередині ворожого кільця
Зробили цитадель з аеропорту.
Не видно неба – всюди вороги
Та кволі серцем наші командири,
Але ми там стояли, як броня,
Прикривши тілом оборонні діри.
Нас крили градом, нас труїли газом
Та намагались з танків розстрілять,
Але всі спроби провалились разом –
Сталеву волю танком не зламать.
Та ворог вирішив усе там підірвати,
Як штурмували, то був страшний сон,
І, я вважаю, світ повинен знати –
Ми вистояли, та не вистояв бетон.
Євген Чуднєцов
Про українського солдата
Бушує вітер перемоги,
Палають іскри боротьби,
За честь своєї України
Повстали воїни-сини.
У чорній битві гартували
Свої сміливії серця,
І вистояли, відстояли
До переможного кінця.
Їх ясні очі гніву повні,
Кипить словянська чиста кров,
У битву йдуть не з страхом смерті,
Веде їх віра і любов.
Любов до матері своєї,
Любов до рідної землі.
Вони за неньку-Україну
Палать готові у вогні.
Дух перемоги не згасає,
Рука стискає автомат,
Тобі, мій краю, присягаю:
До смерті буду твій солдат.
А, як загину, то піду я
За світлий обрій вдаль віків
Щоб вигравати водограєм
Посеред скошених полів.
Всім ясним променем світити,
Щоб чути гомін дітлахів,
Щоб гордим соколом злетіти,
Над величчю наших степів.
Щоб в небі пташкою співати,
Рости колоссям на полях,
Щоб рідним словом вічно жити
В сумних солдатських цих віршах.
Киборгам
Горы бетона, груды металла,
Раньше здесь был терминал,
Земля от взрывов минних устала,
Смерть в себя воздух впитал.
Солдаты стояли, приказ выполняя,
Никто не пустился бежать.
Три этажа после взрывов в подвале,
Вместе с телами лежат.
Кто-то по трупам шагал за погоны,
Кто-то медали искал.
Стены заполнили крики и стоны
Тех, кто до смерти стоял.
Ми погибали, но нас не сломали,
Быстрее ломался металл,
Противники «кіборгами» нас называли,
И каждый в душе уважал.
С. Паплінський
