Господар, вихований син, люблячий чоловік, хороший батько, приклад для усіх. Людина з великої букви, мужній та відважний. Веселий, ввічливий, привітний, душа компанії… Так кажуть про Степана Березніцького друзі, рідні, ті, хто знав і любив його.
Степан родом із села Трибухівці колишнього Бучацького району. Коли одружився, пішов у зяті в село Джурин Білобожницької громади Чортківського району. Там і жив із сім’єю.
Коли росія розпочала повномасштабну війну, Степан був на заробітках за кордоном. Повернувся, щоб захищати Україну і нас з вами. Воював у гарячих точках. Степан загинув 11 вересня у боях з російськими окупантами на Донеччині. Йому було лише 33 роки. Вдовою залишилася дружина Світлана, ніколи не обіймуть татка син, третьокласник Богданчик і шестирічна донечка Аня. Не пригорнуться до свого Степанка мама Анна і тато Іван…
Ця гірка втрата зачепила багатьох, адже загиблий був доброю, порядною людиною.
«Чому? Чому? Чому мій кращий друже? Крик душі. Страшенний біль, сум і жаль… це все не вкладається в голові і не передати словами. Ти був мені як брат! З семи років ми разом. Яка б не була ситуація, ти завжди був на позитиві: веселий, ввічливий, привітний, смішний… душа компанії. Господар, вихований син, люблячий чоловік, хороший батько, приклад для усіх. Людина з великої букви, мужній та відважний. Ти назавжди таким для нас і залишишся! Степанку, ще жити і жити! Скільки планів та задумів, скільки не закінчених справ… Але війна, вона така. Війна страшна. Вона, на жаль, не перебирає. Я горджусь тобою, друже», – пише найкращий друг Степана Віталій Скавуляк.
“Дуже боляче усвідомлювати, що молоде життя обірвалось в розквіті сил. Скільки доброго і світлого могло бути в нього попереду, але він віддав його, обороняючи Батьківщину і всіх нас. Світла пам‘ять тому, хто загинув, захищаючи нас і низький уклін. Саме завдяки таким людям, як Степан ми сьогодні маємо можливість спокійно жити під блакитним небом та розмовляти рідною мовою. Він назавжди залишиться з нами», – щирі слова кажуть про загиблого українського захисника і в Білобожницькій громаді.
«…Саме завдяки таким людям як Степан ми сьогодні маємо можливість спокійно жити під блакитним небом та розмовляти рідною мовою. Він назавжди залишиться з нами. Царство небесне та вічна слава Герою!», – каже голова Білобожницької громади Віктор Шепета.
Траурний кортеж з тілом свого земляка на колінах та з квітами зустріли люди у Бучачі. А вже звідти Степан вирушив до рідного дому, останньою земною дорогою до місця вічного спочинку. Поховали воїна у Джурині на Чортківщині. Тепер разом з небесним воїнством Степан оберігатиме своїх рідних та Україну з небес.
…Плаче осінь гіркими сльозами…
Посивів десь у полі полин…
Повертає Степан востаннє
В Трибухівці свої та Джурин.
Чуєш, мамо, не плач, не треба.
Мене рана уже не болить.
Задля вашого мирного неба
Не жалів я життя ні на мить… (Марія Целеп).
Вічна пам’ять Герою!
