Назарію Рудому із села Лозова Байковецької громади був лише 21 рік. Він був таким ще юним, гарним, добрим, розумним, щирим, працьовитим. Хлопець мав багато друзів, був душею компанії.
Лише кілька місяців тому Назар одружився, коли приїжджав у коротку відпустку з фронту. Мав за рідних дві донечки дружини від першого шлюбу. Але не натішився коханням і сімейним щастям.
Разом з Назаром захищати Україну пішли і два його рідні брати – Тарас та Святослав. Назар і Тарас пішли на фронт практично з перших днів війни. Святослав трохи пізніше. Назар тільки-но відслужив строкову службу.
Назар загинув ще 19 жовтня, коли з побратимами звільняв Херсонщину, поблизу населеного пункту П’ятихатки. 21 жовтня мама хлопця, пані Наталя, написала у соцмережах, що з сином обірвався зв’язок, що її Назарчик пропав безвісти. Просила відгукнутися, може, хто бачив. Рідні до останнього сподівалися на диво. На жаль, тоненький вогник надії – через нестерпні дні і ночі очікувань – згас.
«Спи спокійно мій дорогий синочку, нехай земля тобі пухом. Ти мій герой, ти завжди будеш жити в моїм серці. Я тебе ніколи не забуду…», – 12 листопада ще страшніший біль пронизав мамине серце.
21 листопада Назарчик повернувся до рідного дому, до дорогих його серцю людей – назавжди. У батьківській хаті відбулась панахида. А сьогодні жителі громади, рідні, друзі, однокласники, побратими, односельці провели юного захисника України останньою земною дорогою до місця вічного спочинку.
Про це повідомили на сторінці Баковецької об’єднаної громади:
«Село Лозова знову у скорботі: вчора його мешканці, а також жителі інших сіл Байковецької громади і Тернополя, незважаючи на холод, мокрий сніг та багнюку, на колінах зустріли тіло Назарія Рудого. Чоловік, якому виповнився лише 21 рік, загинув, визволяючи Україну від російських окупантів.
А сьогодні Героя провели в останню дорогу. Важко описати горе дружини, біль і сльози батьків, смуток друзів, сусідів, знайомих…
Про родину Рудих можна писати героїчні повісті: практично з перших днів навали ординців усі три брати взяли в руки зброю і стали на захист держави. Нині ж Тарас і Святослав лише на кілька днів приїхали з фронту, щоб навіки попрощатися зі своїм наймолодшим братом Назаром.
Нині ж, усі без винятку – вчителі, знайомі, сусіди, побратими – згадували цю добру і світлу людину та говорили лише хороші слова: добрий, працьовитий, безвідмовний, товариський, активний, сміливий…
«Направду, наш герой прожив коротке, але дуже гідне життя», – зазначив отець Ігор Бойчук. Він також закликав усіх присутніх бути гідними подвигу загиблого. Бо саме це зобов’язує нас усіх завжди молитися за упокій його душі та пам’ятати безцінну жертву заради нас».
У вічному смутку без сина залишилися мама Наталія, тато Ігор, двоє старших братів Тарас і Святослав, які зараз і далі боронять рідну землю. Осиротіла без чоловіка дружина Надія.
Усім, хто знав і любив цього веселого, добродушного хлопця, важко повірити, що Назара більше немає Люди залишають сотні дописів із щирими співчуттями рідним та словами болю.
«Наталю прийми щирі співчуття. Це великий сум і тяжке горе для всіх, хто знав Назарка. Веселий, жартівливий і такий молодий, він назавжди таким залишиться для нас. Спи спокійно, Герою», – Оксана Малявська.
«Важко повірити… такий веселий, світлий хлопець.. Щирі співчуття й низький уклін Вам за сина», – Ірина Лазута.
«Світла і вічна пам’ять нашому красеню! Хай Господь візьме Назарчика в своє царство! Щирі співчуття і терпіння рідним пережити надто важку втрату», – Надя Денис.
«Дорогий похреснику, хай Земля тобі буде пухом. Щирі співчуття батькам і родині», – Василь Сеньків.
«Боже, який красень, яке дитя… Вічна пам’ять Герою України!» – Natalia Stalenna.
«Війна кращих синів забирає.
Ти далеко. Вже десь в висоті.
Добрим воїном будеш у Бога.
Вічна слава, юначе, тобі!
Жаль, коротка життєва дорога…», – написала Наталя Руда, дружина Святослава.
Вічна пам’ять тобі, Назаре! Дякуємо за Україну! Нехай у небесній обителі буде легко і світло юній душі Героя…
