Якось мій знайомий, за дві щоки наминаючи свіженькі канапки, знікчев’я взявся вираховувати, скільки потрібно 3,2-процентного пакетного молока, щоб зробити 200 грамів 73-процентного вершкового масла. Вийшло заледве не 250 літрів.
– То чому ж масло коштує у магазині всього 12 гривень? – щиро здивувався чоловік, який, незважаючи на свої сорок років, ще й дотепер переконаний, що висівки, як і ячмінь та пшеницю, спеціально сіють, аби пекти з них хліб, від якого не поправляються.
За інтелектом схожих до мого знайомого людей зустрів недавно і на Театральному майдані Тернополя. Як не парадоксально, зібралися вони тут з прапорами Партії регіонів у руках на урочини з нагоди… Дня працівників сільського господарства.
Що ж спільного у цих, швидше всього матеріально простимульованих , акселератів з селянами, які справді ростять хліб, виробляють молоко та м’ясо? Абсолютно нічого.
Більше того, ці партійні «висівки», якщо десь і бачили наші зачухані та доведені до краху українські села, то хіба що через тоноване скло автомобіля.
«Кожен район був представлений окремим наметом, біля якого лунали пісні та віншування, а гостинні господині вгощали тернополян та гостей свята борщем, юшкою, варениками та кашею» – читаємо у лояльних до партії влади засобах масової інформації.
Дифіляда та й годі! Суцільна ідилія «під егідою обласної організації Партії регіонів» та «за фінансового сприяння місцевих аграріїв». Цікавить тільки, чому «покращувачі нашого життя» вирішили продемонструвати свою «боєздатність» на Тернопіллі саме у день професійного свята хліборобів, а, скажімо, не 1 квітня. Принаймні,тоді це виглядало б смішно, а не, як зараз, страшно.
Страшно навіть не тому, що партійних знамен на майдані було у кілька разів більше, ніж державних. Не тому, що чимало з тих, кого звезли в обласний центр варити борщ і ліпити вареники, співати пісень та мало не навприсядки супроводжувати «високих гостей», навряд чи добровільно погодилися на цю місію.
Передусім тривожить скептицизм та моральна ницість регіональних організаторів, які заради дешевого електорального авторитету готові навіть без мила прошмигнути будь куди. У даному випадку – поближче до велетенського 4-метрового хлібного колоса, який, в оточенні короваїв та пшеничних снопів, встановили у центрі майдану.
Яке ж, хоча б опосередковане, відношення має Партія регіонів до цього символу української гостинності? Жодного.
«З кожним роком область збільшує та покращує свої показники в аграрному секторі. За три останніх роки на 35 відсотків зросло виробництво валової продукції сільського господарства, кілька років поспіль Тернопільщина б’є рекорди з виробництва зерна. Відроджується галузь садівництва», – привселюдно вихвалявся голова обласної державної адміністрації, а за сумісництвом –очільник обласної організації Партії регіонів.
А, дозвольте запитати, де у цьому заслуга влади? Хіба чиновники орали поля, сіяли хліб, ростили його та збирали врожай? Невже будь хто із профільних управлінь, чи то пак, департаментів, допоміг селянам матеріально?
Тільки наради і селекторні, селекторні та наради, щоб вчасно відрапортувати нагору про рекорди, здобутки, успіхи – тоді не знімуть з посади.
Українське село вже давно навчилося виживати за власними законами. Ті, хто не повіявся по закордонах, спрагло шукають роботу для своїх натруджених рук. Працюють, бо звикли, заробляють, бо мусять годувати, одягати, утримувати родини. Зранку до вечора і звечора до ранку не знають спокою, коли у полі зріє хліб чи наливаються вагою корені та бульби.
А ще ж треба не лише зібрати, а й реалізувати вирощене, щоб хоча частково погасити банківські кредити.
За центнер збіжжя – мізерія, за мішок картоплі – херсонський кавун, за літр молока –вартість проїзду у міській маршрутці, за кілограм м’яса у живій вазі – «ліпше не питайте, бо дешевше вийшло б не годувати, а купити на базарі польського з преміксами».
«Будуються та реконструюються тваринницькі комплекси. Вперше за роки Незалежності в області спостерігається приріст поголів’я великої рогатої худоби».
– Та свиней, – так і хотілося доповнити керівника області, згадавши численні скарги у редакцію на аграрних олігархів, які зводять комплекси безпосередньо у населених пунктах, змушуючи людей дихати смородом сотень тисяч своїх свиногривень.
Про паї за надані в оренду наділи люди також говорять неохоче – ніби щось перепадає, а як буде завтра, не знають: «Ще рік-два і соняшником, ріпаком чи кукурудзою висмокчуть з землі всі соки та залишать заростати бур’янами»…
Вже в обласному академічному драматичному театрі звезені для масовості селяни почули: «Президент підкреслив, що сільське господарство впевнено перетворюється на потужний, інвестиційно-привабливий сектор економіки».
– Таки прийдуть до нас китайці, – прошепотіла жіночка у «турецькій» хустині та перехрестилася…
Юрко СНІГУР.
який сором! як добре, що мені вистачило розуму не йти на те святкування…
не регіони подуріли, а ми з вами, якщо дозволяємо розмахувати над своїми головами регіонівськими прапорами і слухати всяких брехунів про те, як нам добре жити