Таємниці старого міста: у Збаражі розробили туристичний маршрут, який вразить і досвідчених мандрівників

Таємниці старого міста: у Збаражі розробили туристичний маршрут, який вразить і досвідчених мандрівників

Мріяли про подорожі в часі, але вважаєте це нездійсненним? Вам – до Збаража на Тернопільщині.

– Раніше в Збаражі всі на нас звертали увагу. Я йшов по місту в обладунках, а перехожі задивлялися, навіть соромно було і незручно – всіх впізнавав, мене в шоломі – ніхто. А тепер збаражани знають, що в таких лицарських обладунках ходили наші предки в минулих століттях. Ми раді, що допомагаємо відчути неймовірну атмосферу наших міст, містечок і сіл, – розповідає Тарас Леземезюк із клубу реконструкції «Збаразький гарнізон».

Разом з колегою він відтворює поєдинок під час штурму Старозбаразької фортеці татарами у 1474-му році. Хлопці в 50-кілограмових обладунках рухаються легко і вправно. Дзвенить метал мечів – і виникає відчуття, немов у часі справді відкрився портал і можна підгледіти за минулим.

Так у Збаражі презентували журналістам і туроператорам маршрут для одно- чи дводенної мандрівки. У департаменті культури та туризму Тернопільської ОДА розповідають, зараз активно розробляють екскурсійні напрямки, аби в область приїздили все більше гостей.

Назва нового маршруту  – «Збараж. Три культури – одна історія». На ньому майже півсотні цікавих локацій. Таким Збараж ви ще не бачили! А хто побуває вперше, має всі шанси закохатися. 

Розробив маршрут краєзнавець з Тернопільщини, начальник відділу туризму та охорони культурної спадщини Збаразької міської ради Руслан Підставка. Гостей запрошують погуляти місцевими горами, на одній з яких височіла фортеця. Відвідати оборонну церкву і унікальний старовинний млин. Заглибитися в єврейські, польські й українські квартали, де в кожного будинку – своя маленька зворушлива історія. І, звісно, скуштувати місцевої їжі. 

Таємниці Княжої гори

Починається мандрівка з мальовничої Княжої гори. Не всі знають, що саме тут у 13-16 століттях стояла перша – Старозбаразька фортеця. 

– Вперше місто згадується у Галицько-Волинському літописі в 1214-му році, – розповідає Руслан Підставка. – Тільки записане поселення як «Збираж». Одна з версій походження назви – збирати, тобто це місце, де збиралися для захисту від кочівників. Але перша писемна згадка – це лише офіційне свідоцтво про народження для міста. Розкопки вказують, що на цих землях вже в 9-12 століттям існувало городище. 

Розповіді краєзнавця, вдягненого у вбрання, яке носили шляхтичі, переносять в атмосферу минулих часів. Якими були люди, які жили під загрозою постійних нападів?

Захищена валами і урвищем фортеця не завжди могла втримати оборону. В 15 столітті її штурмували татари, які спустошили навколишні території. Князь Василь Збаразький мужньо захищався у фортеці, а коли побачив, що втримати її не вдасться, відкрив браму і впустив татар всередину. Після цього сторожа знову закрила браму, і князь підпалив замок, згорівши разом із татарами.

Згодом фортецю відбудували, та після чергового руйнування в 1648 році вже не відновлювали. Занепало і місто, яке було розташоване довкіл. 

Нову твердиню почали будувати в іншому місці, де і зараз є відомий туристам замок. Вслід за фортецею змінило локацію і місто. А про замок на Княжій горі сьогодні нагадує тільки символічний хрест. Зараз тут панує тиша.

Церква з бійницями і унікальний млин 

З Княжої через мальовничий ліс ми переходимо на сусідню гору – Монастирок. Інша її назва – Чернеча. На цій горі – теж особлива аура. Колись тут був монастир, а в 1600 році побудували церкву Спаса, яка є і досі.

Храм унікальний, адже виконував оборонну функцію, про що свідчать широкі стіни й бійниці по всьому периметру будівлі. Настоятель храму отець Михайло Найко розповідає, тут бували Пилип Орлик та Іван Мазепа.

На одній зі стін можна побачити справжній сонячний годинник. А на території храму є так званий хрест тверезості.

В 1848 році в Австро-Угорщині скасували кріпацтво і селяни отримали невеличкі земельні наділи, каже священник. Водночас в селах почали будувати шинки, а їх власники споювали місцевих і виманювали землю. Тоді один з парохів, Іван Наумович, заснував товариство тверезості. Просвітницька робота не минула намарне, і зафіксований факт, що в 1875 році місцеві селяни присягнулися не пити, а в пам’ять про це збудували символічний хрест. 

– Церква була відкрита до 1961 року, – каже отець Михайло. – Потім радянська влада її закрила, а невдовзі ключі були забрані начальником КДБ. Є свідчення, що в 1981-1982 роках сюди дуже часто приїжджала міліція, заходили в церкву з кірками, що робили, ніхто не бачив. За якийсь час двері залишили відкритими, коли люди зайшли, то жахнулися – все було побито, поруйновано, підлога вся зірвана, стіни роздовбані. Зникло багато старовинних ікон, стародруків, книг – і лише в 1989 році церкву знову передали громаді, відремонтували і зробили розпис. 

З Чернечої гори спускаємося вздовж Хресної дороги до підніжжя і потрапляємо на іншу локацію маршруту – старовинний млин.

Давні карти свідчать, що млин на цьому місці був уже в 1784 році. А сучасну будівлю звели в 1920-х роках збаразькі промисловці Давід і Абрам Бляуштейни – з каменю, коли попередній дерев’яний згорів. У радянські часи потужний млин працював удень на воді з річки Гнізна, вночі – запускали генератор.

Унікальність його в тому, що всередині збережена ще австрійська техніка і обладнання. Таких тепер – одиниці. Сільська громада викупила млин і взяла на свій баланс, там мріють створити невеличку таверну і реконструювати окремі механізми, які будуть діяти і молоти зерно на муку.

Шифри на будинках і шарм старого костелу

Від мальовничих збаразьких пагорбів маршрут веде у місто. В центрі нашу увагу привертає яскравий мурал на одному з будинків.

Руслан Підставка розповідає, на ньому зображені найцікавіші туристичні об’єкти Збаража. Кожен з них містить QR-код – спеціальний шифр, який потрібно «зчитати» мобільним телефоном, після чого на екрані висвітлиться інформація про цей об’єкт.

Так можна легко дізнатися, що зелений будинок неподалік мосту колись був шинком Арона Френзеля, а вишукана будівля з шпичастим червоним дахом – готелем «Брістоль», в якому спинявся Іван Франко і багато інших відомих людей. 

Окраса маршруту – величний костел святого Антонія, яким опікувалися монахи-бернардинці. Це – пам’ятка архітектури загальнодержавного значення. 

– Скульптури виготовлені для храму одним з найвідоміших тогочасних скульпторів Антоном Осінським. Кажуть, що він тісно співпрацював, чи навіть дружив, чи був учнем легендарного Іоанна Георга Пінзеля. Розписи збережені з 18-го століття, – розповів Руслан Підставка. 

Костел надзвичайно красивий і зовні, і всередині. Відчути його атмосферу можна, завітавши на служби в будні о 18-ій, а в суботу-неділю – о 10 годині. 

… Завершується мандрівка дегустацією місцевих смаколиків. Враження від старовинного Збаража і його околиць не минають і кілька днів потому. Хочеться вернутися поблукати його вуличками і мальовничими горами. В цю осінню пору вони вкриті травами й кущами глоду, помережані затишними стежками для прогулянок і з них відкривається неймовірний вид на місто. 

Відкрити для туристів цей маршрут мають 6 травня наступного року, каже Роман Підставка. Екскурсії будуть проводити працівники місцевого туристично-інформаційного центру. Тож плануйте мандрівки Тернопіллям – весняний Збараж обіцяє ще більше пригод і емоцій. 

Антоніна БРИК. 

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares