Вона вміє радіти дрібницям й любити не лише серцем, а й справами. Творить буденні дива, які роблять життя сонячним та добрішим. Молода письменниця, перекладач, журналіст і просто мама в найбагатшому сенсі цього слова. ЇЇ рядки пронизані теплом, а слова зігрівають душу. Недаремно, мабуть, і авторські книги її називаються «Теплі історії до кави» та «Теплі історії до шоколаду». Мрійниця, творчість якої полонила серця читачів, – Надійка Гербіш.
– Надійко, сьогодні ви відома письменниця як в Україні, так і в Європі. Розкажіть, з чого розпочалася ваша творчість?
– З «книжок», які я писала й малювала ще задовго до школи, часто з викривленими в інший бік буквами «И», «Я», «З»; зі шкільних творчих завдань, адже я навіть реферати писала у вигляді казок; з гімназійної газети, згодом були вже дорослі газети, блоґ, переклади… І тільки тоді – антології й власні, «сольні», так би мовити, книжки. Кожен із цих етапів був важливим і цікавим. Я надзвичайно вдячна кожному, хто в той чи інший спосіб долучився до моєї писанини: натхненням, історіями, порадами.
– Які ваші літературні уподобання?
– Мені подобається читати біографії, есеїстику. Дон Міллер, Енн Ламотт і Богдана Матіяш – мої улюблені автори в цьому жанрі. У художній літературі люблю різне – і короткі історії, і романи, і фентезі Люїса та Толкіна. Дитячу літературу, базовану на мемуаристиці, як от у Лори Вайлдер. Зокрема, у неї є цікава мені тема пілігримів-першовідкривачів Америки. Взагалі, дуже люблю дитячі книжки – особливо зараз, коли так багато читаю їх з донечкою.
– Кого з сучасних авторів читаєте? З ким товаришуєте?
– Уже згаданих Дона Міллера. Якось на Різдво отримала книжку з його автографом. Ми не знайомі, але цій маленькій-великій радості посприяв один із видавців, з яким співпрацювала, Андрій Кравченко. Ще люблю Енн Ламотт, Богдану Матіяш і Дзвінку Матіяш – ціную їхню дружбу так само сильно, як і їхні навдивовижу глибокі й ніжні тексти, Тараса Прохаська, Маріанну Кіяновську, Мар’яну Савку, Катерину Міхаліцину (з Катрусею ми теж товаришуємо – дружба з цією неймовірною жінкою надзвичайно наснажує), і, взагалі, дуже багатьох сучасних американських та українських авторів.
– Яка з книг далася вам найважче?
– Навіть не знаю. У кожної книжки своя історія. Хоча… Мабуть, «Художниця» – найболючіша. Бо описаний біль дівчинки, яка любить свого далекого тата – мій власний. Вона вийшла лише в електронному форматі у видавництві «Ездра». Згодом я могла пристати на пропозицію іншого видавця видати її як паперову книжку, але вирішила цього не робити.
– Яке місце у вашій творчості займають читачі? Ви пишете для людей певного віку чи не обмежуєте себе такими рамками?
– Ні, то було б нечесно щодо себе і щодо людей, які читають. Для мене важливо не позувати, не намагатися сподобатися, говорити щиро. Тому, пишучи, я не думаю, для кого. Хоча за останні три роки постійно ловлю себе на думці: «Це ж колись читатиме й Дануська». Я дуже хочу стати кращою і використати максимум тих ресурсів, які Бог дав мені, щоби це послужило натхненням для донечки. Але навіть думки про те, що мої тексти колись читатиме Богдана, не дозволяю змінювати хід написаного.
– Надійко, де вам пишеться найкраще?
– Де є зручне крісло і куди поставити комп’ютер. І де ніхто цей комп’ютер не видирає з рук, щоби поклацати (сміється – авт.). Інші фактори особливої ролі не грають.
– Чи хотіли б, щоб ваші книжки, зокрема дитячі, екранізували?
– Звісно. Особливо дитячі. Щоправда, вони не лише мої, вони наші з художниками. Дуже приємно було би побачити, як вигадані мною і намальовані улюбленими чудовими дівчатами герої «оживають». Але ще більше я хочу красивий додаток на різні планшети-телефони з нашими героями. Ми дуже обмежуємо час нашої доньки за різними ґаджетами. Але є кілька додатків, які настільки чудові, красиві й мудрі, що я не могла їх не поставити собі на айпед. І донечка їх дуже любить.
– Чи є у вас давня мрія, яку б хотілося здійснити?
– Так – зручний будиночок на природі. Але, взагалі, тих мрій так багато. Здійснюються одні – намріюються інші.
– Надійко, ви багато подорожуєте, скільки країн вдалося вже відвідати? У якій знайшли себе?
– Чотирнадцять, здається. Я плутаюся в числах. В Україні, де ж і ще. Насправді, у подорожі я не їду шукати себе. Їду шукати Бога – звучить пафосно, але правда. Бо подорожі наближають мене до Нього. Їду шукати натхнення, пригод та спокою. А ще краси і радості.
– Що означає для вас успіх?
– Робити те, що можу, щоби приносити якомога більше радості людям, яких люблю. Мати тих, про кого дбати, – задоволення. Працювати з натхненням. Втілювати мрії і сміливо мріяти далі. Служити іншим. Мандрувати. Розуміти, що все, що ти робиш, – не даремне і має сенс.
– І на завершення: ваші побажання читачам «Нашого ДНЯ».
– Безстрашних мрій і впертої праці над тим, що для вас насправді має значення.
Надія КУРІЙ.
