Колгоспний горох

Колгоспний горох


Йдемо на колгоспне поле, на горох. Вдома він теж росте, теж соковитий і смачний, але… колгоспний якийсь смачніший, з присмаком адреналіну, страху, пригоди. Пригинаємось, їмо, прислухаємось, чи часом не їде колгоспний «бобик».

«Їде! Лягаєм! «Бобик» їде, ховайтеся!». Лежимо, завмерли, навіть не дихаємо. Моє серце страшенно швидко б’ється, ще й як на зло – так голосно! Здається, навіть голосніше, ніж двигун «бобика».

Небо затягують хмари, скоро буде дощ. Крапає, додому не встигнемо добігти, ховаємось в колгоспну скирту – велику, височезну, як гора. Зариваємось в солому, вона тепла й колюча, в кишенях горох. Доїдаємо його солод, м’якоть, слухаємо ніжний хрускіт.

Горох, скирта і дощ. Добре, що «бобик» поїхав і не зупинявся. Добре, що нас не побачили…

Повертаємось до села, хтось каже, що в баби Вольґи солодкі яблука. Йдемо на яблука. Великі, жовті, аж просяться в руки. Нишком збираємо… Пес загавкав!

«То хто там? Ану тікайте звідси! Ах ви, шиберики, шмаркачі! Зараз я на вас пса нагудзяю», – свариться баба на непроханих гостей.

Біжимо, гублю капці, біжу боса, гублю горох, гублю яблука. Сміємось, сполохані, застрашені, але такі щасливі. Щасливі від колгоспного гороху, від заборонених яблук баби Вольґи… А завтра?

А що завтра? Знову підемо на горох, поки він не затвердів, не став прісним, поки ще м’який і солодкий. О, який він солодкий, соковитий той колгоспний горох!..

Неля ДРИБОТІЙ.  

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares