Михайло АПОСТОЛ: «Великим агрокомпаніям не село потрібне, а суцільне поле…»

Михайло АПОСТОЛ: «Великим агрокомпаніям не село потрібне, а суцільне поле…»

Українська земля – щедра, дарована Господом, безцінна спадщина наших пращурів. Наше багатство. Гордість. І наш біль. Бо її розорали, псують «хімією». А ринок землі… Невідомо, що з того вийде. «Володій хоч всім багатствами світу, але якщо нічим харчуватися, – ви залежите від інших», – сказав у вісімнадцятому столітті відомий письменник Жан-Жак Руссо. Як це актуально сьогодні! Адже попит на харчі у світі зростає. І це ще підсилює пандемія коронавірусу… 

Про село, землю та її цінність для українців чимало розмірковує український громадський і політичний діяч, учений, почесний член (академік) НААН, доктор історичних наук, народний депутат України VII скликання Михайло АПОСТОЛ.

Михайло Володимирович – уродженець села Ласківці на Теребовлянщині (теперішній Тернопільський район). Працював біля землі. І досі засіває поле, садить дерева, збирає врожаї. У численних інтерв’ю, публічних виступах застерігає: маємо берегти нашу землю. Бути її господарями. Бо без неї ми нічого не варті, сироти…           

– А чи можна уявити Україну без села? На жаль, села вимирають, перетворюються в хутори, зникають. Земля залишається без одвічних господарів… 

– Одна з бід України та її ганьба – це умови життя в селі. Там – майже тотальна бідність, у багатьох випадках – відсутність комунікацій, транспорту і будь-якого сервісу. Відсутність торгових точок. Села старіють і порожніють. Більш-менш активні люди, молодь виїжджають до великих міст. У селах немає роботи. Вижити допомагають пенсії й натуральне господарство: всю їжу доводиться вирощувати самим.

Ці люди знаходяться, фактично, поза економікою, соціально-культурним життям, поза споживчим попитом. Для країни їх наче немає. Подивіться на будь-яку соціологію і маркетингові дослідження для бізнесу: «жителі міст 50 000 +». Ось хто потрібен, ось для кого працює бізнес. Така реальність… Державна політика цю біду мільйонів ігнорує. Влада завжди раділа збільшенню врожайності, експорту, прибутковості, але – агрохолдингів. Великі аграрні компанії в центрі уваги. Експерти та чиновники всерйоз міркують, що агросектор стане локомотивом економіки країни, а Україна – великою аграрною державою. Все це – складові політики, спрямованої на приниження, погіршення умов життя й подальше знищення українських селян.

– Виходить, великим агрокомпаніям село не потрібне…

– Їм потрібне суцільне поле, щоб трактор і комбайн їхали максимально прямо, без перешкод. Можливо, для свідомих аграріїв потрібні ще лісозахисні смуги.

Великі агрокомпанії практично не дають селянам роботи. Робочих місць там мало, та й ті зайняті приїжджими з міст: від охоронця – до директора.

– І люди не потрібні агромонстрам…

– Давайте, запитаємо себе: а яка нам користь з того, що ці агрохолдинги надефективні? Яка радість від їх високих прибутків? Який толк від валюти, яку вони дають країні, якщо в селах третина українців ніколи не купила жодного імпортного товару, тому що грошей ніколи не було?

Відповідь проста: країні потрібні не надефективні агрохолдинги, а робота в селі. Країні потрібні не великі латифундії, а фермери, які житимуть в селі, працюватимуть там разом із сім’єю. І сусідам роботу дадуть.

По 300 тисяч з гаком гектарів мають найбільші латифундисти країни. Це, для порівняння, земля, де могли б мати постійну роботу 10 тисяч фермерських сімей. Плюс – люди за наймом і сезонники. Що ще важливо: вони стали б споживачами товарів і послуг.

– Щоб так було, потрібна відповідна державна політика.

– Поки що ця політика не на користь людей. Звісно, хід історії та впровадження технологій не зупинити. Але скеровувати економічні відносини в потрібне людям русло – завдання держави. В Європі з цим впоралися.

Безумовно, не варто ставити завдання за всяку ціну зберегти наявну кількість сільського населення. Села будуть порожніти, число селян скорочуватиметься, молодь виїжджатиме. Це – світова тенденція. Але слід усе зробити для того, щоб ті, хто в селі живе, мали шанс на свій бізнес, роботу, гідну оплату та цивілізовані умови життя. Ось головне завдання держави. І не треба говорити, що в селі всі працювати не хочуть. Це зовсім не так…

– І чорноземи наші родючі страждають від так званих «господарів». Не та вже земля українська.

– Я вкотре нагадую страшні цифри для нашої держави й суспільства: за даними Інституту охорони ґрунтів України, 20-річні втрати гумусу в грошовому еквіваленті складають понад 450 мільярдів гривень. Шалена сума!

Наразі в країні потужно розширюється деградація земель внаслідок їх високоінтенсивного використання, а це – засолені, солонуваті, кам’янисті, ерозійні процеси внаслідок найбільшої у світі розорюваності, вирубки лісів, знищення посадок, безконтрольного використання водних ресурсів… Це вже навіть не злочин перед майбутнім поколінням. Це – геноцид.

Відновити нульовий рівень деградації земель нам уже не вдасться. Адже сантиметр родючого ґрунту (гумусу) в природних умовах відтворюється 300-400 років.

– Тепер треба хоча б зберегти те, що поки маємо, поки не втратили.

– Основне завдання, яке повинно сьогодні стояти перед владою та суспільством, – не допустити погіршення стану родючості землі. А ми, навпаки, робимо все, щоб наші чорноземи деградували, підкислювалися, засолювалися, відбувалися ерозійні процеси. На жаль, зменшується кількість гумусу та корисних мікроорганізмів, які його формують. Ми стали очевидцями пилових бур. Земля відчуває постійний дефіцит вологи. Все це призводить до опустелення і, як наслідок, наближення аграрної, продовольчої та економічної криз. З таким варварським ставленням до своєї землі, водних ресурсів та екології Олешківська пустеля огорне Південь, а потім і більшу частину України.

– Побутувала теза, мовляв, відкриття ринку землі вирішить чимало різноманітних проблем. Що гадаєте з цього приводу, Михайле Володимировичу?

– Апологети згаданого питання зомбували суспільство, що після відкриття ринку землі в економіку додатково щорічно вливатиметься до 1,5 мільярда доларів орендних і податкових платежів. А також надійдуть мільярди доларів іноземних інвестицій. І де це все?

Провівши сотні зустрічей із бажаючими купити землю й стати фермерами, можу стверджувати: прийнятий Закон – це закон про продаж землі і він немає жодного відношення др ринку землі. Він, швидше, не дає можливості простому українцю купити землю. Бо перед ним є ще ого-го скільки претендентів. Аби в цьому переконатися, спробуйте купити пай у власника, якщо він ще в оренді. Я вже не кажу про неуспадковану спадщину, невитребувані паї, землі в постійному користуванні, державні землі без кадастрового номера…

– А ще потрібно навести лад із «тіньовими» гектарами.

– Мільйонами гектарів! Деякі цифри реально жахають. Узяти, приміром, Постанову Уряду №413 від 7 червня 2017 року. Тоді Кабмін визнав: 7,3 мільйона гектарів землі використовуються в «тіні» і є чиєюсь годівницею. А 4,7 мільйонів гектарів земель державної власності передано незаконно в оренду, за які, практично, ніхто не платить орендної плати. Разом – це 12 мільйонів гектарів сільськогосподарських земель. Площа, більша за Болгарію. І, повірте, дрібні фермери цією землею не користувалися.

– Фактично, жоден уряд за 30 років незалежності не допомагав малому та середньому бізнесу. Це стосується й агросектору. У пріоритеті були ті, хто ближче до влади.

– Ось таким чином й створювалися латифундії, корупція, великі землевласники, тіньовий ринок землі. Чи є перспективи вижити й розвиватися у майбутньому для малих фермерів, сімейних ферм, одноосібників? Малоймовірно. У них, фактично, закритий доступ до банків, до владних структур, державних програм, експорту своєї продукції.

– Ще й із кліматом невідомо що коїться. Він, як і влада, випробовує і селян, і аграріїв загалом.

– На жаль… Пересихають річки. Земля не тримає вологи. Бур’яни ростуть неймовірно швидко. То несамовито ллють дощі. То сонце палить. Це зовсім не та погода, яку ми пам’ятаємо. Якщо такими темпами буде підвищуватися температура, то за якихось 10-15 років аграрна галузь стане дуже ризикованим бізнесом…

Ольга ЧОРНА. 

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *