Відроджували лемківські традиції, танцювали, співали, гралися і дегустували автентичні страви під час ІІ дитячого фестивалю «Лемківські пацюрки». В урочище Бичова, що неподалік Монастириськ, з’їхалося понад триста талановитих дітей та підлітків з усієї області, а також Києва, Львова, Івано-Франківська. Кожен мав вибір – де йому бути і що робити, адже локацій для творчості і розваг було багато.
Господарями свята були ґазда Славік Дурняк і ґаздинька Олеся Скорець. Під час відкриття звучала молитва та головний славень України “Ще не вмерла України ні слава, ні воля…” та славень Лемківщини “Гори наші Карпати”. Кожен гість фестивалю мав надрукований текст урочистої пісні лемків, тому усі змогли співати разом з юними учасникам. Це було дуже зворушливо, коли без музики сотні людей заспівали славень своєї батьківщини.
Головна ідея фестивалю – передати дітям, онукам, правнукам традиції їх предків, які не по власній волі втратили свою землю і не змогли повернутись додому.
– Ми намагаємось зібрати пацюрки лемківських талянтів, створити можливості, щоби діти чули лемківську мову і могли нею користуватись, – каже очільниця музейного комплексу «Лемківське село» Віра Дудар. – Наразі найбільше її застосовуємо у піснях, віршах, казках. Любов Малярська, яка була ведучою фестивалю, очолює унікальний гурток лемківської говірки “Бесідуєми по-лемківськи”, де можуть навчатися всі охочі.
Граючись у слова з глядачами, що сиділи на дерев’яних лавах під накриттям, Віра Дудар нагадала багато слів лемківською говіркою. Багнітки, опліччя, бортак, гачі, флякувати – що це? Відповіді не лунали миттєво, хоча у грі брали участь старші люди. Кожен переклад викликав море емоцій, вертав людей у дитинство, до мови своїх найрідніших дідусів, бабусів, прадідів та прабабусь.
Найбільше організатори хвилювались за погоду. На 17 червня прогноз обіцяв дощі та грози. У дні, коли святкують лемки Трійцю, сходження Святого Духа та свято Русаля, небеса були чуйні до прохань – небо лагідно закрили хмари, лунав Лемківським селом свіжий вітерець. “То наші діди, прадіди почули наші молитви та тримали нам небо,” – казали лемки.
Майже тридцять яскравих номерів побачили гості свята. Серед них в’язанка лемківських веснянок у виконанні народно-фольклорного ансамблю пісні і танцю “Студенка” з Калуша.
– Підготовча група колективу у більшості має не пошиті на замовлення костюми, а автентичний одяг, який дістався у спадок та зберігся у родинних скринях, – розказала їх керівник Наталя Гуменюк. – Дівчатка вдягнуті в горсети, вишиті руками своїх прабабусь та в кабмтики і запаски (плисеровані спіднички та фартушки), хлопці у традиційних капелюхах з пір’ям.
Киянка Ірина Ковтун привезла на фестиваль свою талановиту правнучку – Даніелу Ернандос Міліян, яка заспівала лемківську пісню “Чом я не хазяйка?” Батько дівчинки з острова Куба, маля співає українською, лемківською та іспанською мовами. Танцювальна студія “Тандем” з Бережан щойно повернулась з Міжнародного фестивалю-конкурсу народної хореографії ім. В. Глушенкова, де отримала другу премію. На сцені фестивалю колектив виконав танці “Ойра”, “Аничка”, “А ми українці”. Порадували глядачів сучасною хореографією монастириські діти з танцювального колективу “Дрім денс”.
Дітей і дорослих об’єднав кривий танець під гаївки, які співали монастириські дівчата з фольклорного колективу “Гечні Фраїрки”. Це був найдовший спільний танок в історії лемківської ватри на Тернопільщині.
На сцені не тільки співали і танцювали, а ще читали вірші про Лемківщину. Діти обрали їх самостійно. Більшість із поезій авторства уродженця Підгайців Анатолія Ядловського.
Щоби гості та учасники свята не були голодні, поважні лемкині частували гостей пирогами з грулям і сиром (вареники з картоплею та сиром), молодою картоплею, з замішкою, мастилом, салатом з капустою і огірками, пригощали киселицею – традиційним корисним напоєм на основі вівса. Усього наліпили ґаздині напередодні фестивалю до 2000 вареників!
Доброю традицією фестивалю “Лемківські пацюрки” стали майстер-класи. Гості свята населяли бісер та шили кризу (кривульку) – традиційну жіночу лемківську прикрасу разом з майстринею Ольгою Копчак з Теребовлі, писали писанки разом з родиною Ярослава Осадца з Тернополя, Галиною Проців з Бережан, Петром Данилюком з Кременця, дряпали дряпанки з народним майстером Михалом Тиханським з Монастириська. І хоч організатори боялися, що охочих навчатися мистецтву лемків не буде, прийшло стільки молодих і поважних, що потрібно було доставляти лавки та столи.
На фестивалі лемки закликали всіх до танцю. Зокрема, охочі пари опановували танок “Колечко”. Старанно під народну лемківську пісню “Аничка” вивчали елементи: “пара за паром”, “дрібцяня”, “роз’єднаня до колечка”, “крочок зо скоком”, “лицьом до лиця”. Цікаво, що учням було від 6 до 80 “з хвостиком” років. Поважний очільник Всеукраїнського товариства “Лемківщина” Олександр Венгринович кружляв у танку разом з ведучою свята Любою Малярською.
Родзикою фестивалю стали лемківські дитячі ігри “Шрулька”, “Кіт та миша”, “Хустинка”, навчитися грати у які могли всі охочі. Учні Монастириської дитячої музичної школи з відділу “Образотворче мистецтво” писали картини просто неба. Пленером керували художники Вадим Макар та Лідія Яцишин, викладачі Теребовлянського коледжу культури та мистецтв Оксана Бруць та Роман Солтисік. На листах паперу з’явились дзвіниця, лемківська хата, мальовнича природа.
А ще учасників фестивалю магнітом притягували до себе сіно, розкидане довкола. У його пахучих обіймах можна було відпочити та зробити чудові світлини з ароматом щастя…
