Щоби не було так сіро, сиро, чорно, темно у ці невтішні дні листопаду, то приходять вони – не знати звідки, з яких часів і просторів, – білі хризантеми. Приходять, прилітають, припливають, оселяються біля наших осель, прикрашають клумби і вулиці. Схожі на ніжних наречених, які ще встигли вийти заміж до посту, до зими, до морозів. І тішаться, тішаться і нас тішать…
Такі щедрі букети білих-білих хризантем! Посеред сльоти, посеред зчорнілих зажурених дерев, гнилого листя, калюж, болота… приходять до нас, людей – наче свято, наче диво!
Білі хризантеми… Очей не відвести, серце тішиться і неможливо тепер піддатися осінній меланхолії листопадових прощань, неможливо, бо починаєш радіти радістю цих невинних білосніжних квітів! Це весна подає руку осені, це вони йдуть за руки, обійнявшись. Це вони танцюють невидимий вальс, і це свято любові бачать білі хризантеми. І тому вони такі щасливі, і цього щастя вділяють і нам…
О, цвітіть, розквітайте ще довго і гарно аж до зими, аж до перших суворих морозів. Хай буде біло, хризантемно, радісно…
Неля ДРИБОТІЙ.
