В одному невеличкому селі на Львівщині жив дуже жорстокий чоловік. Його жорстокість особливо проявлялася, коли він був п’яний. Тоді Володя, так звали чоловіка, всю свою злість зганяв на дружині, побиваючи її до крові. Здавалося, цей чоловік іде прямо в погибель. Але Бог вирішив стати йому на дорозі і відвернути від того лиха, яке він чинив.
Якось, добряче випивши та побешкетувавши, Володя ліг спати. І сниться йому, що він іде гладенькою просторою дорогою. Разом із ним в одному і тому ж самому напрямку рухається величезна кількість людей. Ідучи у цьому нескінченному потоці, Володя помітив праворуч вузеньку стежку і двох людей в білому, які стояли біля неї і запрошували прохожих звернути на стежину. Проте майже ніхто не звертав на них уваги.
Раптом Володя зауважив, що усі люди, які йшли перед ним, почали кудись зникати. І тут він побачив величезну прірву, в якій щезали подорожні. Біля обриву стояли чорні ангели, і пронизували людей крижаними поглядами. «О, якби мені повернутися до тієї вузької стежки», – промайнуло в голові чоловіка, і він помаленьку почав повертати назад. Коли темні ангели помітили це, то кинулися услід за чоловіком. Він не озирався, але відчував, що ворожі сили переслідують його. Коли Володя втратив останню надію на спасіння, то побачив, що світлі ангели, які стояли біля вузенької стежки, бігли йому назустріч. І він прокинувся…
Після цього сну Володя зрозумів, що коли не залишить своїх гріховних доріг, то йому не минути вічної загибелі. Сам Бог через цей сон постукав до його серця і він впустив його.
Друже, прислухайся, можливо, Ісус вже не раз стукає до твого серця. Відчини його, і впусти Ісуса, і тоді матимеш життя з подостатком.
***
А за плечима – пройдені дороги.
А за плечима – радість і журба.
А за плечима – радощі й тривоги,
Бо з них складається усе моє життя.
Отак іду з весни в гаряче літо.
Із осені перемандровую в сніги.
Вже за плечима стільки пережито!
А скільки ще попереду іти?
На це питання відповідь у Бога.
Йому довірю всі свої шляхи.
Хоч й непроста відміряна дорога,
Та я щаслива нею з Ним іти.
Бо ж за плечима – милості Господні.
Попереду – дорога в небеса.
Я вірю – шлях, яким іду сьогодні,
Мене веде до дому до Христа!
Отак іду з весни в гаряче літо.
А потім буде осінь і сніги.
А небо тихо й зовсім непомітно
Рахує, скільки маю ще пройти…
Оксана ГУДЗЬ.
