ДВІ ДОСТАВЛЕНИХ КРАПКИ

ДВІ ДОСТАВЛЕНИХ КРАПКИ

–Ну, все! Терпець мій урвався! – галасувала Ольга, бігаючи по хаті. Вона то відчиняла шафу, щоб дістати Владові речі та спакувати у валізу, то знов зачиняла її, наче чужою рукою. Така злість її розібрала  після того, коли чоловік знову не приїхав додому ночувати. Уникаючи скандалу та зайвих запитань написав коротку есемеску: «Їду на нічне полювання» і на цьому його безсовісна місія участі в сімейному житті закінчилася.

        А Оля … напекла, наварила, святковий стіл накрила, бо ж як не як, двадцять років спільного життя, це вам не жарти. Хоча, пронеслися вони швидко, як ті грудневі хмари над головою…

        Зустрілися вони на празнику в селі, де жила Оля. Їй тоді було усього сімнадцять. А Влад приїхав з міста до товариша-однокурсника із яким навчався в економічному університеті.

Це було на Дмитра. Листопад встеляв землю золотими килимами. В селі пахло медовими пізніми яблуками. Сільські музиканти грали запальних пісень, а Оля не могла відвести очей від високого, ставного красеня з пшеничним волоссям. А він її не помічав. Запрошував до танцю інших дівчат, то витанцьовував у колі, хизуючись майстерними рухами. І лише коли свято біля опівночі завершувалося, Микола, який був Олиним далеким родичем, підійшов з Владом до дівчини, щоб познайомити їх. Коли Влад взяв її руку у свою гарячу долоню і легенько стиснув, Олине серце пішло в п’яти. Зачарувавшись ним, вона й донині залишається закоханим дівчиськом.

Через рік вони побралися. Двох донечок народили. У них вже свої сім’ї тепер, живуть окремо від батьків.

Оля з Вадимом побудували  гарний будинок у передмісті, залишилися жити вдвох. Влад пропадав у банку, де працював директором філіалу, а Оля, так і не здобувши вищої освіти, закінчила курси перукарів і працювала в салоні краси.

Іноді жінці здавалося, що чоловік нею зовсім не цікавиться. За вечерею, як не  в телевізорі, то в телефоні сидить, а вихідними  – то на риболовлі, то на полюванні з друзями пропадає. Приходить пізно, напідпитку. Може й має когось… А що?  Зараз модно заводити молодих коханок. Дружина нехай дім тримає в порядку, їсти готує, а чоловік, то наче квартирант. Раз в місяць оплату здійснює, приносячи зарплату.

А де ж його ніжність, увага, любов, квіти? Де? Що, сорокарічній жінці цього вже не потрібно? Ольгу аж перевертало від злості.

  • Я розлучуся з ним, – вирішила. – Буду краще сама жити, ніж так себе їсти. Знову ніч не спатиму, бо не можу без нього і все. Як та чорна хмара світ заступив.

Не спала. Телевізор дивилася. Плакала. Думала. Згадувала юність. Вино розкоркувала. Взяла телефон. Написала: «Більше терпіти не буду. Все закінчено.» Після крапки хотіла поставити якийсь «смайлик», але передумала. Коли стало сіріти – заснула. Не чула, як повернувся чоловік.

Коли розплющила очі, побачила на столі розкішний букет червоних троянд. А біля нього – торт, шампанське і ще щось в маленькій рожевій коробочці. Чоловік порався на кухні. Ольга кинулася до телефону. В есемесці після крапки стояло ще дві. У неї відлягло від серця…

Раїса ОБШАРСЬКА.

About The Author

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"






Loading...



Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares