Микола ДМІТРУХ: “Почуваюся художником, який на замовлення своєї душі намалював Словом”

Микола ДМІТРУХ: “Почуваюся художником, який на замовлення своєї душі намалював Словом”


Тернополянин, рекордсмен світу з малювання шаржів відтворив утрачену говірку депортованих українців – нею розмовляли його предки
Є люди, в яких палітра душі багата кольорами та відтінками. До таких належить тернополянин Микола Дмітрух – графік, живописець, педагог, заслужений художник України, король дружніх шаржів, як його називають, хранитель культурної спадщини предків. Його творчий доробок складають численні твори образотворчого мистецтва, ілюстрації до книг та впорядковані фольклорні збірники.
У 2020 році побачила світ книжка “Обша і обшани”. Це – збірка авторських творів Миколи Дмітруха, а також фольклору землі його роду – села Обша, що розташоване в південній Холмщині – Білгорайщині (нині – територія Польщі). Про особливості цього видання і не тільки нам розповів сам автор.

Пане Миколо, як у художника з’явилася ідея написати цю книгу?

Ще з початку 1990-х років я збирав матеріали: давні слова, поговірки, вислови, цікавився народною мудрістю (значна частина їх увійшла до збірки “Народні приповідки, поговірки, примовки Холмщини” у 2011 році). Записував те, що почув від своїх батьків. Писав все говіркою південної Білгорайщини, якою спілкувалися мої предки. Вона була поширена не тільки в Обші, а й у селах Воля Обшанська, Замх, Боровець, Ольховець. Бог наділив мене доброю пам’яттю, і я запам’ятав, як говорило покоління моїх дідуся і бабусі. А вони були носіями первинної говірки, яку нащадки втратили. Адже говірка моїх батьків вже була змінена. Коли у 1945 році їх депортували з Холмщини, вони були 19-20-річними молодими людьми, тож швидко адаптувалися в нових чужих краях. Якщо у поколінні моїх батьків діалект видозмінювався, то у моєму він вже повністю зник (я народився в 1954 році, на Миколаївщині, і говорив вже так, як говорили місцеві), але я зберіг у своїй пам’яті, спогадах із дитинства і юності ту первинну материнську мову. І вирішив увіковічнити її. Відчував, що це мій обов’язок перед тим краєм, моїми батьками та прабатьками. Ось так з’явилася ідея, а потім і сама книга. Почуваюся художником, який на замовлення своєї душі намалював Словом.

Розкажіть, будь ласка, які твори містить збірка, в чому її особливість?

У книжечці є трохи старовинних легенд, бувальщин, що побутували в Обші. Наприклад, легенди “Мочила”, “Гріх Савича”, “Хто що робить – то сам собі” (є така приказка у польській мові: “Kto co robi – to sam sobie”). Ці легенди я запам’ятав і записав за життя батьків, вони дуже цікаві та повчальні. Я виклав їх, зберігши оригінальний стиль. Є також мої власні твори (новели, етюди, образки), написані на основі розповідей батьків. Книга за обсягом – всього 80 сторінок, проте у такому об’ємі я вмістив велику кількість інформації про культуру та побут обшан. Мені притаманний такий стиль: люблю, щоб твір був коротким і змістовним.
Книга містить аудіосупровід в авторському, тобто в моєму виконанні. Її можна і читати, і слухати. Однак читати складніше, адже написана вона на діалекті. В аудіозаписі я намагався якнайточніше передати звучання старовинних слів, наголоси тощо. За запитом “Обша і обшани” на хостингу Youtube можна знайти півторагодинний відеоролик, у якому я начитую усю книгу повністю.

Книгу ви присвятили батькам та пам’яті роду. А чи мали ви нагоду особисто відвідати їхній рідний край?

Так, я був в Обші. Мене туди відвозили мої польські товариші-художники. Коли я нарешті побачив село на власні очі, мене переповнювали емоції. Усе навколо було для мене настільки дороге і миле, що мені ніби бракувало очей і вух для того, аби повністю це осягнути. Я був надзвичайно приємно шокований – я побачив землю, на якій жили мої предки.
Ясна річ, що це вже було нове село. Але подекуди ще зустрічалися старі дерев’яні хати, вкриті черепицею або шифером. Можливо, вони були зведені ще до війни. У давнину всі хати були дерев’яними – з глини ніхто не будував. Глина у тій місцевості непридатна для будівництва, зате лісу було вдосталь. Побудувати гарну дерев’яну хату було не кожному під силу. Таких умільців на все село було 10-12 чоловік. Але, якщо вже хату зводив справжній майстер, то вона була настільки міцною і надійною, що її можна було навіть пересувати на кругляках. Збиралося багато чоловіків і штовхали її по селі. Уявіть собі, наскільки добротно мала бути збудована така хата! Тоді народ багато чого вмів. Думаю, якби ми сьогодні потрапили в такі ж умови, як вони тоді, ми б не вижили. У своїй хаті обшани почувалися, як у своїй державі. І хоч вони ніколи не були в університетах, проте мали, так би мовити, “високу народну освіту”, були високодуховними і морально чистими. Батьки пережили депортацію та війну, а покоління дідуся і бабусі – дві депортації, 1915 і 1945 років, дві світових війни, чотири влади. Але не втратили любов до життя, незважаючи на труднощі та випробування. Відроджували спалене село, самі відроджувалися до життя, як Фенікс. Це люди надзвичайно великої душі. І патріоти, що берегли свою мову та віру.

Дозвольте, поговоримо трохи про вас як живописця. Ви малюєте картини, ілюстрації до книг. А власні книги ви ілюстрували?

Так. “Обша і обшани” теж ілюстрована мною. А в першій книжці “Народні приповідки, поговірки, примовки Холмщини” – малюнки моєї мами. Вона, як і батько, була самобутньою художницею. Працювала кравчинею все життя, але мала здібності до малювання.

Вам належить рекорд світу з малювання шаржів: 59 портретів за годину. Розкажіть, як ви стали “королем дружніх шаржів”?

Створювати шаржі я почав, ще навчаючись в училищі. Малював своїх однокурсників, інших людей, але час від часу. Після знайомства з письменником Олександром Вільчинським, який свого часу був головним редактором газети “Тернопіль Вечірній” і запропонував мені подавати по три шаржі в кожен номер, я почав вже малювати їх регулярно. Мене це зацікавило. Пригадую, деякі люди зізнавались, що купляли газету заради шаржів і колекціонували їх. І навіть після зміни редактора та редакційної політики, коли потреба в публікації шаржів відпала, я вже не зупинився. Працював у цьому напрямку далі, згодом вийшли збірки моїх малюнків. Отримував замовлення навіть з-за кордону. Щодо рекорду, то він встановлений мною під час міжнародних змагань у Польщі у 2004 році. Протягом години потрібно було намалювати якомога більшу кількість людей. Мені вдалося намалювати 59 шаржів, тобто шарж за хвилину.

Поділіться творчими планами та мріями.

Одна моя мрія вже здійснилася: побачила світ книга “Обша та обшани”. Тепер готую ще одну книгу “Народна мудрість”. Це будуть поговірки та словник. Не все із зібраного фольклору вдалося надрукувати раніше, також в невеликому об’ємі знову будуть додані мої авторські матеріали. Хочу, щоб все було збережене, написане та почуте. Бо мені не байдуже. Тішуся, що багатьом іншим теж.
Максим СКАСКІВ.
P.S. Хочеться відмітити, що аудіосупровід книги “Обша і обшани” надзвичайно приємно слухати. Ніхто, крім самого автора, не зміг би так майстерно передати красу і багатство говірки південної Білгорайщини. У коментарях в мережі Facebook можна побачити вдячні та схвальні відгуки про “чудовий віночок спогадів про своє”.

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares