Невідома Тернопільщина: історія любові, смерті та «прокляття» князів Вишневецьких

Невідома Тернопільщина: історія любові, смерті та «прокляття» князів Вишневецьких


Людські стосунки завжди були невичерпним джерелом для представників різних професій – публіцистів, літераторів, сценаристів. Коли вони загострюються, стають предметом досліджень медиків та криміналістів. А є історії, які проходять крізь віки.
В них було мало шансів зустрітися, але шалений вир історії звів їх разом.
Сьогодні подорожуємо у старовинний Вишнівець – нині невелике містечко на Тернопільщині, щоб дізнатися неймовірну історію його фундаторів.

Кожного недільного ранку прихожани Вишнівця поспішають до маленької старовинної церкви Вознесіння Господнього. Не забувають помолитися і за фундаторів – князів Вишневецьких. Та навряд чи хтось з них думає про те, що майже за тисячу кілометрів від Вишнівця, на далекій Полтавщині, вже чотири століття монахи знаменитого Мгарського монастиря так само згадують у молитвах своїх доброчинців Михайла та Раїну Вишневецьких.
Про них, героїв нашої історії, біографічних відомостей, на жаль, збереглося відносно небагато. Історичні документи скупі на емоції. І, напевно, ми ніколи не дізнаємося, де і як вони познайомилися. Михайло був середнім з-поміж трьох синів войовничого старости черкаського та канівського князя Михайла Олександровича Вишневецького, Раїна ж – старша донька молдавського господаря Єремії Могили.

Вони б ніколи не зустрілися, але…
Впродовж століть Молдавське князівство в силу свого географічного положення перебувало у сфері політичних інтересів як Османської імперії, так і Речі Посполитої. Вкінці XVІ столітті не лише міждержавні стосунки, але і внутрішня ситуація в Нижньому Подунав’ї вкрай загострилися. Заради спокою та контролю над ситуацією на південних рубежах держави на Молдавію рушило військо, яке очолив особисто канцлер Речі Посполитої Ян Замойський.

Молодий князь Михайло Вишневецький, як і сотні інших шляхтичів, взяв участь у поході.
Кількарічна боротьба за престол нарешті завершилася у 1600 році перемогою Єремії Могили. Мабуть тоді у столиці Яссах під час святкувань і зустрів Михайло Вишневецький юну чорнооку Раїну, яка відразу полонила його серце. Почуття було таким щирим, що він звернувся до канцлера Замойського з проханням бути посередником у сватанні. Але Єремія Могила відмовив, мотивуючи, що дівчина ще надто молода. Урочистий шлюб відбувся лише через три роки в родовому монастирі Могил в Сучавіце.
Улюблениця батька, Раїна була так щедро наділена красою, розумом і вольовим характером, що здавалося, їй судилося бути обраницею долі. Вона внесла великий посаг маєтностями та готівкою у нову родину. Князь відписав своїй дружині віно на суму 50 тисяч злотих, а пізніше і дарчу на суму 100 тисяч, що було значними коштами на той час. Згодом, навіть в офіційних документах, Михайло Вишневецький неодноразово підкреслював свої щирі почуття до дружини і, очевидно, що вони були взаємними.

Не була схожою на сучасниць
Надзвичайно підприємлива княгиня швидко взяла під власний контроль майнові справи родини. Вдало оперувала фінансами і примножувала статки. Вона нічим не була схожою на сучасниць, які нудилися у своїх західноєвропейських замках. Небезпека чатувала всюди. За відсутності чоловіка Раїні доводилося захищати свою родину і майно і від ворогів, і від заздрісних сусідів.
А маєтки подружжя були чималими. Лише задніпрянські володіння Михайла Вишневецького включали землі теперішніх Сумської, Полтавської, Черкаської та частину Чернігівської областей. Ці, здавалося, безмежні простори, які так і називалися «Вишневеччина», були здобуті головно ще у кінці XVI століття батьком князя Михайлом Олександровичем.
Раїна Могилянка мала надзвичайно великий вплив на свого чоловіка. Згодом це проявилося як у численних військових кампаніях, які організовувалися для захисту спадкових прав Могил, так і в доброчинних справах. Михайло Вишневецький був одним з останніх потужних магнатів Речі Посполитої українського походження, які ревнісно захищали православ’я і з дружиною сприяли становленню нових монастирів. Засновниками першого монастиря у задніпрянських володіннях Вишневецьких – Густинсько-Прилуцького стали ченці з Межигірського монастиря, які в березні 1614 року вирушили з Києва «в страны восточные Вишневецкого». Просителем від братії був монах Печерського монастиря Ісая Копинський, майбутній київський митрополит. До своєї місії він готувався у схимі в печері протягом 16 років. Перші земельні надання від князя не забарилися, а вже через півроку густинські монахи знову прийшли до Вишневця за новим фундушем для Ладинського скита на річці Удай в 10 кілометрах від Густині.

Обрізала волосся на знак жалоби
Одна з найбагатших жінок свого часу в Речі Посполитій, Раїна
Могилянка замолоду зазнала багато втрат. Під час чергового молдавського походу у 1616 році раптово помирає ще молодий Михайло Вишневецький. Дослідження його праху в родовій крипті Вишневецької Вознесенської церкви у середині ХІХ століття підтвердили наявність ознак отруєння. Для молодої княгині смерть чоловіка стала великим ударом. Коли забальзамоване тіло померлого привезли з Молдавії до Вишнівця, вона від горя обрізала своє волосся на знак жалоби і відмови від нового шлюбу.
У 27 років Раїна Вишневецька залишилася вдовою з двома дітьми. Сину Яремі тоді виповнилося 4 роки, доньці Анні – 1 рік. До особистих втрат ще додалися обтяжливі судові справи, які неминучі при переході таких великих землеволодінь, як Вишневеччина, в руки спадкоємців. Енергійна та підприємлива княгиня зберегла за своїми нащадками володіння, у тому числі родовий Вишневець.

То чи було «родове прокляття»?
У січні 1619 року Раїна Вишневецька на прохання Ісаї Копинського підтвердила раніше надані фундушні записи задніпрським монастирям та значно розширила їх. Підгірський скит був перетворений у жіночий Ладинський монастир. Окремим фундушем від 18 січня 1619 р. княгиня дозволила Ісаї Копинському на правах ігумена розпочати будівництво нового Мгарського монастиря, щедро нагородивши його землями та всіма правами.
А для того, щоб гарантувати свою волю на майбутнє, княгиня склала тестамент: «А хто бы мелъ тую фундацию нарушати и касовати въ потомные часы и одыймовати то, що есми надали раз тым святым местам, або на старожитную благочестивую восточную православную веру нашу настопувати и отменяти хотелъ, теды нехай на нем будет клятва св.Отец 318, иже в Никеи, и разсудится тот со мною перед маестатом Божіимъ».
Звичайна для того часу формула написання подібного документу стала пізніше причиною різних інсинуацій, у тому числі легенд, що княгиня Вишневецька прокляла своїх нащадків, зокрема, свого єдиного сина Ярему за порушення її заповіту. А тому рід Вишневецьких чи, принаймні, його королівська гілка невдовзі вимерла.

Їй було всього 30 років
Ярема Вишневецький справді змінив віросповідання, проте сталося це тільки після повернення з освітньої подорожі у Європу в 1632 році. Не порушив князь і фундації задніпрянським монастирям, з одним лише виключенням. Він відсторонив Ісаю Копинського від управління ними, тому що, на його думку, у діяннях останнього було багато зловживань.
Крім щедрих фундацій задніпрянським монастирям Раїна та Михайло Вишневецькі сприяли розвитку освіти та культури на українських землях. Ще у 1609 році Раїна Могилянка за 10 тисяч злотих викупила у приватну власність маєтність Рохманів (сьогодні приміська зона міста Шумська Тернопільської області) й організувала там друкарню. 12 березня 1619 року вийшло друком кириличне видання «Евангелие учительное або казания на неделия през рок и на праздники господские и нарочитих святих угодников Божиих» з поясненнями Кирила Ставровецького (Транквіліона). У фундуші звеліла написати: «Хочу, щоб молоді русини були едуковані». Тобто, освічені. Померла княгиня у 1619 році. Їй було всього 30 років.

Михайла та Раїну Вишневецьких поховали поряд, у крипті Вознесенської церкви. «І в горі, і в радості…». Вони пішли в небуття надто молодими і так і не дізналися, що їхній єдиний син Ярема увійшов в історію України як один з її найяскравіших та найсуперечливіших політиків XVII століття, донька Анна була нареченою короля Владислава ІV , проте так і не стала королевою, а внук Міхал Корибут, «перший серед рівних» і єдиний магнат українського походження, посів престол Речі Посполитої.
У світі ніщо не минає безслідно. Сьогодні уже нові покоління вишнівчан дають свої обітниці біля вівтаря старовинного Вознесенського храму. І лише Любов не має меж ні в просторі, ні в часі, якщо вона справжня.
Любов ШИЯН, науковий співробітник Національного заповідника «Замки Тернопілля»

Автор

Avatar

журналіст, газета "Наш ДЕНЬ"




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares