Поезію Марії Гуменюк хочеться читати ще і ще… Перечитую-прочитую її збірку «Солодка сіль землі», видану у 2018 році (м.Київ, «Український пріоритет»).
Чим близька мені поезія Марії? Насамперед – великою життєвою мудрістю, глибокою філософією серця, високим патріотичним звучанням.
Для самої авторки поезія – це «подих вітру свіжий», «до зір дорога», а «поезії вінок… креше іскри для думок». І до кожного читача Марія йде «із вірою в день», ясність думок і слів своїх приносить для усіх, бо в її душі «з народження є Бог»…
Поетеса зачудована красою рідної землі, красою світу Природи, коли «із туману сукенку ажурну вишивала для лісу весна», коли «мережать фату для весілля піснями щасливі пташки». А які свіжі, чудові епітети, метафори надибає читач! Адже, літо у поезії – «зі смаком осені» , «осінь руку дає листопаду», а «вітри – небесні косарі». «У грудня засидівся листопад», «зима втікає поміж дощ і сніг», і «ніч вишиває корону»… А яка майстерна акварель доброго настрою у рядках:
Сум весни – тоненькі павутини –
Білим пухом сіли на листки.
Вітер підхопив їх, як хмарини,
І поніс у літо навпрошки.
Та кожному справжньому поету болить душа, коли «природа плаче через нас слізьми». Гнівною риторикою звучить: «Хіба для того в світ прийшла людина,
Аби природу нищити без меж?»
І як докір, визрівають гіркі сторінки правди:
Зрівняли гори, нищимо ліси,
Знекровлюємо ріки і рівнини.
Себе вважаєм символом краси,
І тішимося від звання людини.
Марія Гуменюк гнівно засуджує людську байдужість. Велика життєва мудрість веде пером поетеси: «Після себе хтось лишить вогні, А хтось сірою стане золою…»
Вичитую й інші важливі сентенції: «Ми у раю. В квітучому раю! Не совість тут – Мамона владарює!»
З великою вірою звертається автор до нашого народу, до славної історії: «Історіє незламного народу, Зродися в славі й знову оживи!»
І дуже прикро автору, що сучасні сторінки історії пишуть ниці людці, котрі «везуть в офшори золото- женьшень», для котрих:
Зиском війна багатим –
Статки ростуть від неї,
Їхніх синів нема там –
В Англії. У ліцеях.
У даній збірці є хороша передмова відомого літературного критика Тетяни Дігай: «Книгу «Солодка сіль землі», про яку йдеться, складають тематично структуровані розділи з яскравими назвами. Це найбільший за розміром поетичний блок – «У душі стукає війна…», «Шляхи земні в мереживі буття», «Передзвін почуттів», «Літо зі смаком осені», що містить біля сотні оригінальних поезій; невеличка добірка перекладів з російської «Погляд через поезію Булата Окуджави» та сімка прозових новелеток «Малюнки з життя».
Такі книги не народжуються легко і не пишуться зразу. Безумовно, поезія Марії автобіографічна, та не в тому її привабливість і вплив на свідомість читача. Настроєві інтонації віршів, попри певне біографічне походження і тематичні градації любов, молитва, рідна держава, стогін за загиблими героями, просякнуті природною енергією, котра висвічує кращі рядки й катрени, надає їм справді реальної неповторності… Марія Гуменюк – нелукава і щира патріотка України…»
Мені також хочеться наголосити: на таких нелукавих і щирих патріотах і тримається наша рідна земля, наша Україна.
Жанна ЮЗВА, член НСПУ,
смт. Підволочиськ.
***
Йду із вірою в день, кличу світло у душу,
Лиш воно розіб’є темну сутінь зневіри й жалю.
Я ціную любов. Розумію, що мушу
Ясність цю пронести для усіх, кого щиро люблю.
Йду із вірою в день, сію вдячності квіти,
І поклін віддаю сонцю, небу, землі і воді,
Людям всім. З ними вчуся цей світ розуміти,
Не зігнутись, не впасти у горі, в розпуці, в біді.
Віра в душу мою висіває надію,
З нею доля вплітає у вчинки ясні кольори.
Прошу Бога за мир, щоб нам мудрість леліяв,
Дав снаги перемін і очищень діждатись пори.
Йду із вірою в день….
***
З незалежністю, рідна нене, нездоланна країно моя!
Ти у світі найкраща для мене, в серці карбом – твоє ім’я.
Молитвами я небо схиляю на простори, вкраїнський народ,
Щоб Господь благодать слав на тебе: дав здолати ординців, заброд.
З незалежністю, духом сильная, болем ранена в кожен вік,
Ти планеті – зоря наріжна, та яскравий і щирий твій лик,
Бо вогнем зігріваєш волю, твої діти окрилюють світ,
Лиш в невтомній борні за долю опадає найкращий цвіт.
Ти не падала у провалля, хоч штовхали зловтішно не раз,
А добра підняла скрижалі, маєш вольності й світла запас,
Непродажна була ти в горі, переможеш й тепер у війні,
Ти розвієш туман недолі, стануть ясними щастя дні.
Болюче запитання
Як спиться вам, гаранти України?
Чи згадуєте часто Будапешт,
Слова облесні, усмішки зміїні,
Як зброю брали й завдавали хрест?
Чому мовчать сьогодні трибунали
На тих, хто правду й віру потоптав?
Ви впевнено гарантії давали,
Та хто за нас ослаблених повстав,
Щоб захистити від одного Юди,
Що рвав сорочку й бреше дотепер?
Стріляють «гради», гинуть, гинуть люди,
Та лиш сліпці не бачать зла й афер,
Бо їм підтверджень, бачте, ще замало,
Що то кацапи нашу крівцю ллють.
Ви лиш стурбовані. Не раз про це казали,
І дивитеся, як невинних б’ють.
Не вас болить, бо то не ваші діти,
І думаєте, не зачепить всіх
Неправда та, що почала смердіти
На цілий світ і плодить далі гріх…
Як спиться вам, фальшиві пустомелі
Коли у нас рікою кров тече???
Марія ГУМЕНЮК.
