Недарма кажуть: у селі таємниць не буває. Тут все на виду. За короткий час будь-яка новина пташкою залітає від оселі до оселі. І до вечора – уже обговорюється, перемелюється, доки не наступить свіжа.
Христі теж здавалося, що ніхто, окрім її найкращої подруги Наді, не знає про її кохання з сільським головою. Однак, коли Христя заявила, що виходить за нього заміж, Надійка не витримала і розповіла про це своїй мамі. «Чому не в мене, а в Христю закохався Семен, мамочко? Чим я гірша? Навіщо таку косу ростила, личко у трояндовому відварі мила?» – розплакалася Надя. «Не плач, ти в мене красуня. І душею – світла і добра. Тому щастя не омине і тебе», – заспокоїла її мама.
Наступного дня, коли Надя прийшла на роботу в дитсадок, де працювала разом із Христею, подруга зустріла її насупленою. На привітання теж не відповіла. Уникала зустрітися поглядами. «Ти що – так мовчатимеш весь день?» – спитала Надя. «А про що нам можна тепер розмовляти, коли ти не вмієш тримати язик за зубами? Ми ж Семеном хотіли таємно розписатися, бо його мати давно пригледіла йому іншу. Тому й просила тебе не розголошувати про нас. Так ні! Ти матері розбовтала, вона сусідці, а сусідка – іншій сусідці. І вже до Семенової матері дійшло», – завелася Христя. В очах її заблищали сльози. Хтозна, чи не змінить Семен свого рішення, чи зуміє матір переконати його одружитися на іншій?
Надійка уже й пошкодувала, що поділилася новиною з матір’ю. Ох, ті жінки! Їм їсти не дай, а тему, щоб побалакати, хоч щодня подавай. Однак матір Семена була мудрою жінкою. Коли слухи дійшли і до неї, сказала синові: «Неважливо, кого я бачила своєю невісткою. Любитиму ту, яку полюбив мій син».
Надійка була старшою дружкою на весіллі Христі і Семена. Тепер Христя була вдячна їй. Бо не довелося їм з коханим ховатися зі своїм щастям, без батьківського благословення, без весільного короваю, гучних музик і віватів, що звучали на усе село. Давно такого веселого і багатого весілля у них не було!
Під ранок, коли за традицією молода кидає віночок поміж дівчат, щастя упіймати його мала Надійка. Її очі засвітилися радістю, коли староста голосно сказав: «Ось вам і наступна наречена у нашому селі!» І він не помилився. Невдовзі Надя познайомилася з хлопцем із сусіднього села. Високий з великими карими очима і густим хвилястим чубом, він одразу сподобався їй. Щонеділі, коли він приїжджав додому з роботи, Надійка мовби на крилах летіла на побачення. Через три місяці Михайло посватав Надію. «Твій віночок щастя мені приніс», – обіймала Надя Христину.
Вони стали дружити сім’ями. Тим паче, що жили недалеко, хоч і в різних селах, котрі пролягали через річку, що була між ними кордоном. На два села був один магазин і одна церква.
У приємних клопотах швидко минав час. Якось Надя зізналася подрузі, що чекає дитину, отож, мовляв, хай Христя готується бути хрещеною. В очах Христини виплив сум і жаль. Виходить, Надя випередила її? Їй теж дуже хочеться мати маля. І Семен не проти.
Коли малому Денискові минуло два рочки, Христя народила дівчинку, яку назвали Юлею. Тепер Надя давала кумі настанови: в чому купати, що робити, аби зберегти грудне молоко, чим промивати оченята. Як і колись, жінки ділилися своїми секретами і почувалися щасливими. До того злощасного дня, коли Христя вийшла на господарку і побачила на своєму подвір’ї закривавлену Надю. Вона лежала на лавочці вся в синцях. Важко дихала і стогнала. У Христі запекло зі середини: «Що з тобою, Надю? Хто тебе так побив?» – заледве витиснула зі себе.
Надія забилася в істериці. Перестрибуючи з думки на думку, стала розповідати, що Михайло останнім часом став випивати, влаштовувати дебоші. А цього разу – геть очманів, дав хід кулакам. Вона заледве втекла з хати, а коли допленталась до них, у вікнах уже не світилося. Стукати у двері не хотіла, аби не розбудити Юленьку. Як не вмовляла її Христя написати заяву в поліцію, Надя категорично відмовилася. Боялася людських пересудів і гніву чоловіка. Своїм мовчанням нашкодила собі ще більше. Михайло усе частіше приходив п’яним, з нічого влаштовував скандал, піднімав руку. Надія терпіла, благала опам’ятатися, але коли чоловік одного разу вдарив сина за те, що той ненароком розбив вазу, – подала на розлучення.
Дениско ріс дуже симпатичним і цікавим хлопчиком. Ще змалечку Надя залучала його до праці. Коли подруги навідували одна одну, брали з собою дітей. Вони гарно ладили між собою, просили бачитися частіше. Ніхто й подумати не міг, що згодом їх дитяча дружба переллється у високі і чисті почуття. Коли Денис закінчував коледж, Юля була на другому курсі вишу. Тепер вони зустрічалися не лише в компанії своїх матерів, а з нетерпінням чекали справжніх побачень. З жагучими поцілунками, міцними обіймами і клятвами у вічному коханні.
Якось Денис сповістив матір, що хоче засватати Юлю. В Надії аж дух перехопило. Швиденько набрала номер Христини: «Здраствуй, Христю. Ти вже знаєш новину? Тепер не лише кумами, свахами будемо! Здорово, правда? Ти хоч порадь, з чим на сватання прийти маємо? Це ж уперше така подія в нас» – веселим голосом лепетала Надія. Але у слухавці не почула ні звуку. Може, щось зі зв’язком, подумала Надія, і ще раз набрала номер. «Ти наче обухом по голові влупила мене, Надіє. Ти вже не ображайся, та не віддам я Юлю за Дениса. Гени у нього погані. Знаєш, недарма в народі поговірка народилася: який батько – такий син. А що, коли й Денис п’яничкою стане, як його батько? Буде знущатися з моєї доньки? Ти ж сама пережила таке, тому маєш зрозуміти мене», – мовила Христя і кинула слухавку.
Надію ніби окропом облили. Не могла повірити, що такі слова чула від куми, найкращої подруги, з якою дружили з малих літ, ділилися і радощами, й клопотами. Її думки переривав схвильований голос Дениса: « Я все чув, мамо. Спробую сам поговорити з хрещеною», – він кулею вилетів з хати. Не повертався довго. Надя місця собі не знаходила. Телефонувала Христі, але та була поза зоною.
Прийшов Денис, коли надворі уже було темно. Сумно розповідав про те, як просився до хресної в дім, але Христя його не пустила. Ще і Юлю замкнула на ключ, коли гукав її, забрала в неї телефон.
Юля аж захворіла. У неї пекло в грудях, гіркий клубок перетискав горло, з’явилася задишка. Про те Христя не вірила доньці. Переконувала, що Денис не для неї. Що він їй дасть? Ймовірно, ще й пити почне. Яке життя в них буде? Юлі потрібен достойний жених – багатий, успішний, – була упевнена Христя.
Юля перестала їздити на навчання, відмовлялася їсти, пити. Могла годинами дивитися в одну точку й мовчати. Христя нарешті збагнула: з донькою біда. І повезла її до спеціалістів, які виставили дівчині діагноз: гостра реакція на стрес. Юлю поклали у стаціонар.
Денис тяжко переживав розлуку з коханою. Кілька разів приїжджав до неї в лікарню. Але до Юлі його не впустили. Після виписки Юлі призначили тривале лікування. Тепер без антидепресантів вона не могла.
А Денис знайшов свою долю. Привів Надії у дім невістку, яку вона полюбила, як рідну. У подружжя народилося двійко діток – Ілонка та Дмитрик, для яких татко змайстрував гойдалку, альтанку у саду, добудував дім. Вони з Іринкою щасливі. Біля добрих дітей та онуків молодіє й Надія…
…У передвеликодні дні спішать люди до сповіді. Щоб вихлюпнути те, що гнітить душу, не дає спокійно жити, притискає до землі. Христя розуміє: у своїй провині їй теж слід стати перед Господом. Бо скапарала життя власній доньці, зсилаючись на безглузді поговірки, що виникли, хтозна, коли і чому. Тільки піти до сповіді вона ніяк не наважується. Хоч розуміє – треба…
Марія МАЛІЦЬКА.
