Історія одного клубу на Тернопільщині: як будинок культури об’єднує село 70 років (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Будівельні матеріали звозили возами, розбираючи залишки панського фільварку, а раніше кінофільми дивилися на вулиці на стіні стодоли

70 років тому у Вікторівці вперше відкрив свої двері перед відвідувачами новозбудований сільський клуб, який донині є культурно-освітнім закладом села.

Кожне село має свою історію. Вікторівка Козівського району за свій вік теж пережила різні періоди, її жителі зазнали багато складних, гірких і приємних подій.

За Польщі третину Вікторівки складали поляки, які зверхньо ставилися до корінного населення. Коли у 1945-1946 роках радянська влада репатріювала поляків на етнічні землі, то до Вікторівки на їх місце з Польщі були переселені українські родини, переважно з Лемківщини. Переживши перші труднощі, зумовлені втратою майна, зіткнувшись з незвичним оточенням, звичаями, переселенці поступово стали зживатися з новими реаліями. Старше покоління з болем в душі ще довгий час тужило за своїм краєм і в думках завжди сподівалося повернутися на отчу землю. Молодь швидше зрослася із галицькою землею, яка їх прихистила. Незабаром на вулицях села відчувався дитячий гамір, а вечорами луною розносилися обвіяні вітрами сумні лемківські співи, осідаючи далеко на навколишніх нивах.

У селі не було церкви, ані читальні, куди б могла сходитися молодь. Тож голова сільради Петро Божик виділив незайняту хату, з якої виїхали поляки, під клуб. Хата була невелика, але все-таки давала можливість молоді збиратися разом, а кінофільми дивилися на вулиці на стіні стодоли.

Невдовзі на Вікторівці зав’язали колгосп, що був першим  в районі, куди загнали і переселенців, відібравши від них землю. Забезпечуючи необхідність радянського виховання молоді, вирішили розпочати будівництво клубу. Будівельні матеріали звозили возами, розбираючи залишки панського фільварку, а також порожні обійстя в навколишніх селах. Камінь возили з ценівських і вибудівських каменоломень. Керував будівництвом Михайло Гром’як. Переселенці були майстрами на всі руки і в скорім часі, 1949 року, звели будівлю. Клуб у Вікторівці був першим новозбудованим закладом культури в окрузі.

В одній частині забудови розміщувалася контора колгоспу, бібліотека, а іншу частину займав клуб з просторою глядацькою залою. Довгий період районна влада використовувала вікторівецький клуб для різних зібрань. Найпершими завідувачами культурно-масовою роботою і клубом були Євгенія Колодій, Йосип Сказко, Степан Синейко та інші, які намагалися, щоб клуб для вікторівчан став місцем дозвілля і відпочинку людей.

Тут ставили вистави, концерти. Великою популярністю користувалося кіно. Сільський кіномеханік Юрко Пеляк був для дітвори казковим чарівником і великим авторитетом.

З плином часу виникла потреба у проведенні капітального ремонту клубу. Працівники Козівського райагробуду, очолюваного Ярославом Лішнянським,  два роки тому зробили на будівлі нову покрівлю. Розпочали також ремонт в середині приміщення, вартість якого становила 1 мільйон 28 тисяч гривень, і  завершили цьогоріч до Дня Незалежності України. Завдяки допомозі та сприянню тогочасного голови Козівської райдержадміністрації Василя Вітрового, народного депутата України Тараса Юрика і районної ради, частину коштів на другий етап ремонту в сумі 600 тисяч гривень було виділено з фонду соціально-економічного розвитку регіонів, а 428 тисяч гривень  надало місцеве ФГ «Вікторія-92», яке очолює відомий аграрій Петро Пеляк.

Завершальний етап капітального ремонту будівлі припадає на зовнішні роботи. Насамперед підлягає укріпленню фундамент споруди, а потім оновлення фасаду. Для продовження ремонту ФГ «Вікторія-92» уже виділено 250 тисяч гривень, не дивлячись на те, що господарство за свої кошти веде будівництво спортивного комплексу з міні-стадіоном зі штучним покриттям у селі Будилів та фінансує художній розпис церкви у селі Плотича. Тепер слово за районною радою, аби долучитися до спільного фінансування для завершення капітального ремонту.

Тож 26 серпня, в день святкування 28-ї річниці Незалежності України, вікторівчани по-особливому відзначили  цю пам’ятну подію. Адже 70 років тому, у далекому 1949-му цього дня відкрилися двері новозбудованого клубу, що став на роки носієм культурно-освітньої роботи на селі.

Культпрацівники закладу Ірина Сметана та Іванна Сова гостинно зустріли відвідувачів чудово підготовленою ними концертною програмою творчих колективів сільської художньої самодіяльності. Після відкриття ведучими Юлею Цюприк та Іриною Сверлюк свята усі присутні хвилиною мовчання вшанували полеглих героїв – захисників Вітчизни. Учасників свята привітали сільський голова Віра Коропецька, голова ФГ «Вікторія-92» Петро Пеляк, голова районної рад Петро Репела, а сільський церковний хор піснею «Боже, як роки летять» розпочав концертну програму. Хореографічні композиції старшої, середньої та молодшої танцювальних груп під керівництвом Алли Коваль захоплювали глядачів. Дружні оплески зустріли на сцені виконавицю східних танців Каріну Схаб та художнє читання Ірини Сверлюк. Зачаровували своїм ліризмом і задушевністю пісні у виконанні Світлани Пеляк, Юлії Коропецької, Ангеліни Коваль, учнів сільського навчально-виховного комплексу Макара Чиклаурія (Горохівського), Артема Гулея, інших.

Вражала присутніх своєю поезією член спілки письменників України Ганна Назарків. А молитва за Україну «Боже, великий, єдиний…», яку підхопив весь зал, луною виривалася назовні і розносилася селом, осідаючи на берегах Тудинки, що тихо несе свої води у доли…

Іван ДУФЕНЮК.





Loading...




Схожі публікації

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

shares